Золоті оплески Буковини, день дев’ятий. “Одруження”
Ось він, нарешті, майже із двомісячним запізненням, настав – день закриття V Регіонального театрального фестивалю комедії “Золоті оплески Буковини”.
“Одруження”, зовсім неймовірна подія на 2 дії; Микола Гоголь, Переклад Остапа Вишні. Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка (м. Київ).
Як не дивно – але зала не була ущент переповнена; ліва половина першого ряду – абсолютно порожня, подекуди – незайняті місця;
обговорення вистави не було: одразу перейшли до вручення нагород.
Чим вражає зірковий склад – так це тим, як поставлені найменші “дрібниці”; як усе пропрацьовано – і при цьому чітка грань, міра; жодних перегравань.
Дуже приємно знову бачити у Театрі Олеся Сердюка
Такою стала завершальна вистава V Регіонального театрального фестивалю комедії “Золоті оплески Буковини”.
Одразу після вистави було оголошено переможців Фестивалю.
Теґи: Театр ім. О.Кобилянської, фестиваль, фото
Переглядів: 1,593
22.12.2009 о 21:19
Привіт усім! Як контрастує нинішня вистава з прем'єрою нашого театру "Калинова сопілка", яку нещодавно ми переглядали! Це так, загальне враження.
Тепер декілька слів стосовно ідеї вистави. Як на мене, монотонність початку вистави мала за мету показати рутину холостяцького життя. Спроба пересилити себе, змінити щось в житті, пожертвовати своєю свободою накінець, інколи набирає такого перебігу подій. Цікаво було слідкувати за метушнею на сцені – чим же все це скінчиться. А воно – з чого починали, тим сим і скінчилось. Основою вистави, як на мене, є відношення суспільства до інституту сім'ї: висока відповідальність, взаємна повага та любов чоловіка і жінки.
Мінімалізм в інтер'їрі вистави не допоміг глядачеві відчути гоголівський дух того часу, не допомогла навіть гра акторів перевершити театральні умовності. А так хотілося! Сцена ретирування Подкольосіна, а потім і всіх героїв вистави через вікно – не викликало реготу, навіть сміху, серед глядачів на відміну від слухачів самого Гоголя, який читав у Жуковського свій твір (зі спогадів гр. В.А.Соллогуба). Навстіж відкрите вікно залишилося головною дієвою особою вистави: кого ти зустрінеш у житті, чого тобі чекати, на що сподіватись?
Як на мене, глядачі в цьому сенсі були здивовані, заінтреговані. Проте, вирішення справи таким чином – також має право на своє існування. Особлива подяка зірковому складу столичного театру за приємну зутріч. На такі зустрічі ми чекаємо і спдіваємося.
22.12.2009 о 22:26
Мої вітання!
Ну я б не порівнювала сопілку і вчорашню виставу. Як на мене, комедію завжди важче ставити. Ми у сьогоднішньому житті так часто зіштовхуємось з болем, трагедією, шо зіграти її, то не так уже і складно. А от комедію без талану важко грати.
А вчорашню виставу, я б назвала грою одного актора. Тобто, кожен грав індивідуально, вміру свого таланту, своїх здібностей і своєї майстерності. Зовсім не відчувалось гри колективу, як скажімо у вінничан було у виставі "Хелемські мудреці" Оформлення сцени "убогіньке", та і режесура так собі (правда було пару цікавих задумів).
Але зірки є зірки і вчора вони це довели.Було цікаво подивитись на акторів, яких бачиш лише по телевізії:))))
22.12.2009 о 22:46
думки стосовно вистави загалом більш-менш однорідні, і це зрозуміло..
а що думає громада про ПЕРЕКЛАД ОСТАПА ВИШНІ й суто лексику акторів?
25.12.2009 о 19:45
Привіт! Мені здається, що порівнювати можна все: трагедію і комедію, чорне і біле, оскільки все базується на особистому відчутті, тобто скільки позитивних чи негативних емоцій встиг отримати в результаті перегляду вистави в нашому випадку. Наше життя – це суцільна трагедія з комедією (досить послухати про президенські перегони!). В кожній трагедії можна знайти елементи комізму, так само як в комедії проглядається трагічне.
М.В.Гоголь невтомно переконував:"Театр – великая школа"; "Это такая кафедра, с которой читается разом целой толпе живой урок" (мовою оригіналу). Автор дав у своїй п'єсі яскраву сатиричну характеристику тодішнього життя, в якій процвітала гонитва купецьких сімей за женихами-дворянами, а дворян (чиновників та військових) – за богатими нареченими з купецького стану (до речі, в початковому варіанті п'єса мала назву "Женихи").
Кожна мова – це явище на землі, кожна мова неповторна! І в цьому сенсі перекладу надається неабияке значення. Перекладач має таким чнном знайти підходи в рідній мові, які б відповідали оригіналу, передавали його дух. Це важко зробити, це – мистецтво і талант. А у виставі "Одруження" ("Женитьба")герої чомусь намагалися розсмішити нас вимовляючи цікаво прізвища: Подко-о-л-ьо-сін, Я-і-і-ч-ни-и-ця". Можливо тут і є вади перекладу, які, можливо, не залежать від особистості перекладача. Ось дивіться: жених и невеста, женитьба, втупить в брак – жених і наречена, молодий і молода, одруження, брати щлюб. Відчуваєте різницю в поезії слів. Отже, в запропонованій виставі сатири не було, а була – суцільна "женячка". Так би я і назвав цю п'єсу. Але ж я – не Остап Вишня!
25.12.2009 о 23:00
Сергію, абсолютно погоджуюся!
є Глядач, є його відчуття, враження, емоції; є ОЧІКУВАННЯ від акторів, від вистави, від атмосфери;
і, звісно ж, ПОРІВНЯННЯ – із уже баченим, із очікуваним, із іншими відгуками.
І – так, дійсно, зривалися оплески під час простих моментів посеред вистави (хтось ефектно відчинив двері і з’явився на порозі; хтось закінчив промову і пішов геть …); але разом з тим у цілому таки найбільший позитив, який можуть виокремити глядачі – це "побачили відомих людей", почули цікаві монологи.
У цілому ж – дійсно, під час цього Фестивалю були й набагато більші овації, захоплення…
Переклад – це ще також цікаве запитання; тому що ми ж не бачили оригінальний переклад Остапа Вишні; тобто питання – чи це переклад саме такий, чи це бачення режисера й акторів саме таке? (адже навряд чи вони слово у слово на усі сто відсотків слідують Авторському перекладові!)
І, до речі (хоча не надто до теми…), – незважаючи на деякі моменти, таки ДУЖЕ варто піти на "Безіменну зірку" театру "Голос": усе ж там настільки потужний твір Міхая, настільки енергетичний! Відчуття, гадаю, гарантовані:)