Made in ?st. Золоті оплески Буковини, день 5

П’ятий день VI регіонального фестивалю комедії “ЗОЛОТІ ОПЛЕСКИ БУКОВИНИ”; “Made in ?st” (Е.Кішон), вистава РУМУНСЬКОЮ МОВОЮ від Яського національного театру ім.Васіле Александрі (Румунія).

Вистава про Кишинів (автор звідти) – такий, що там абсолютно усе продається і усе купується; що усі дають хабарі усім, і система просякнута брудом настільки – що “тут нічого не змінити”: міністри, президентська канцелярія, парламент, поліція, митниця, навчальні заклади, лікувальні установи – все абсолютно продажне.

фото і коротко сюжет, а нижче, традиційно, обговорення і критика:


Декан юридичного факультету, де на другому курсі навчається Влад (із мальовничим прізвищем ?aptefrati).
Декан активно бере хабарі, має зв’язки в Президентському офісі, в парламенті, а також – міністри, заступники міністрів, поліція тощо – загалом, має хороший “дах”.

Початок вистави і музичні вставки – начитування під хіп-хоп ритму слів із приспівом “куди ми йдемо? куди ми прийдемо???”


Влад приносить хабара деканові, між ними відбувається задушевна бесіда – в результаті якої з’ясовується, що декан знає про те як Влад замість навчатися ганяє автівки з Європи і перепродує їх у Молдові; а Влад також не проти заробити;
отже, влад шукатиме студентів, які даватимуть хабарі – і матиме з того свій %; якщо знайде 10 студентів – 5% від загальної суми, якщо ще десять – 6%, ще десять – 7%; крім того – буде “таксистом” для декана, і тоді до кінця навчання усі сесії здаватимуться без жодних проблем і зусиль.


На суботу замовляє Влада відвезти його з другом до сауни, на активний відпочинок.
Питає – Владе, курвів знаєш? – ну так наші, з факультету.. – а ті погодяться? – ну а чо нє? – ну то скажи їм шо ця сесія вже, вважай, здана – і привозь у суботу.


Батько влада, хірург; звичайно ж – хабарник, звичайно ж – має інтимні стосунки з медпрацівницями на роботі; безперечно – цинічний, аморальний і все таке.


Привезли після автокатастрофи жінку. Лікар обідає. Каже – як нема страхування, і як нема грошей в сумці – хай чекає. Претензії не до нас, претензії до парламенту шо ухвалив такі закони.
Прибігає чоловік – це моя дружина, допоможіть!


Доки не дає грошей – ніхто й не думає займатися його дружиною. “Скільки?” – питає; – це здоров’я твоєї дружини, а ти хочеш гроші рахувати??? – каже лікар і дістає з його гаманця усі гроші.
Каже синові – ну ось, триста євро… ще трішечки – і за сьогодні тисяча вже буде.


Андрей – цікавий персонаж. Давній друг (можливо, однокурсник?) хірурга, сам викладач медичного університету, судмедексперт. Ніяк не може зрозуміти цю систему, ніколи не брав хабарів і завжди чинив по совісті.
Приходить – чи немає вакансій? Тому що його з університету вигнали. Вигнали бо поліція привезла двох водіїв – і наказали на п’яного написати, що той абсолютно тверезий; а на тверезого – що п’яний як чіп. Андрей відмовляється – і його виганяють з університету.
Він подає до суду – і його приймають назад; але, як і казав йому хірург, “знайдуть тисячу причин і виженуть тебе наступного ж дня”. Знову подав до суду – і цього разу програв.
Знову прийшов до свого товариша хірурга – а той з нього спочатку сміється, розповідає основоположні принципи цієї системи: я беру у них, сам даю начальнику, той дає свому начальнику і так далі. На зарплату в 1300 леїв прогудувати родину неможливо!
ЯК! – не може повірити Андрей, – невже І ТИ ТАКОЖ? Як тобі не соромно! – “Мені тільки соромно бачити такого козла як ти!” [в дослівному перекладі – “бика”, але тут був би інший контекст].

Зрештою, Андрей так і судиться з усіма, потім подає позов до Європейського суду – і доки жде розгляду, сидить без роботи, спився, бомжує; каже – мені вже не потрібно поновлення до університету, я хоту тільки правди!


Крістіна, сестра Влада


Крістіна – учениця 12-Б класу ліцею, де викладає їхня мати.
Міняє чоловіків через гроші. Розповідає братові, що її новий кавалєр, Стас, вже тричі водив її до ресторану, подарував якихось там речей на стільки-то євро, і ще – трусики за 100 євро.
“Покажи”, – каже Влад. Та погоджується – але за 100 євро.


Стас – начальник митниці на молдово-румунському кордоні. Займається контрабандою цигарок з Трансністрії (Придністров’я) до Румунії.
“3000 євро – тільки одна партія! А таких партій на день – як мінімум три”.
“Скільки заплатив за посаду? – питає Влад, а коли Стас не хоче відповідати, то продовжує: – у мене друг на митниці працює. І якщо він за свою невеличку посаду заплатив 5000 євро, то ти за свою – гадаю, десь 50 000!”
“До речі, – каже, – бачив по телевізору, що накрили якусь партію вашої контрабанди цигарок” – “ну то все сплановано. Би виділи, що й ми працюємо!”.

А потім цей Стас програє милу школярку Крістіну в карти – якомусь посадовцеві з поліції.

А потім Крістіна їде до італії бебі-сітером – “і більше ніхто її не бачив”.


Друг Влада, найкращий друг дитинства.
Розповідає – був у Португалії на заробітках, заробили з двоюрідним братом грошей. Хочуть тепер відкрити бізнес у Молдові – усі офіційні реєстрації пройшли, а від них якись посадовець “щоб усе було нормально” вимагає 1100 леїв! “Чому я маю давати зароблені важкою працею гроші, за що???”
Він звертається до начальника того посадовця – і від нього вимагають уже не 1100, а 1800 леїв; він йде до поліції – і на нього взагалі починаються репресії; він просить Влада розмістити в себе його дружину з дитиною, бо боїться за них; а потім емігрує з ними до Румунії.
Каже – “Владе, їдьмо з нами.. я завжди прийму тебе в своєму домі; тут життя нема!”.
Влад відмовляється, каже, що й тут непогано живеться – а потім його вбивають.

Цей же друг розповідає про родича, який у Португалії загубив паспорт. І не може отримати, бо для отримання нового потрібно бути присутнім тут, а присутнім тут не може бути – бо без паспорта не може приїхати!
Влад пояснює, що за 1000 євро тут випишуть і паспорт, і що завгодно – і не потрібно нічиєї присутності.

Також був момент, коли Влад питає у батька контакти якогось гінеколога – бо в друга дружина має народжувати, “щоб усе було гаразд”; батько каже, що там “від 300 євро”, дає телефон і дозволяє послатися на себе в телефонній розмові.


Влад відмовляється передавати деканові мічені купюри на вимогу когось із спец-служб, і його вбивають – забивають до смерті бейсбольними бучками.
До лікарні привозять когось, але хірург, звичайно ж, і дивитися без грошей не хоче. Сестра каже – “він помер”.
“Ну то й нічого”, – каже хірург, – хірургія, мовляв, таке місце де помирають.


А потім сестра приносить папірець – і він читає на ньому ім’я свого сина.

Сюжет максимально простий, без жодного підтексту чи контексту; прямий потік образів та діалогів. Із перервами на хіп-хоп.
Перед тим як представити сьогоднішні обговорення, хочеться навести кілька цитат з учорашнього (бо усі, мабуть, забули про що йшлося учора під час обговорення – судячи із сьогоднішніх відгуків):

опошлюється суспільство, низько впало середовище; потрібно протиставити щось вагоміше – щоб цей бруд став менш помітним.
Страшно стає від того, що це якби стан вашого акторського перебування на сцені – опинитися на рівні цього бруду; а коли ще й бурхлива реакція зали – стає дуже сумно.

звичні буденні пошлості – від них треба тікати, а ви привезли їх на розсуд. …

… якщо актори підуть на поводу в публіки, нецензурщина в тексті стане нормою

Так-от; нецензурщина у цій виставі таки була нормою; кожне промовлене нецензурне слово відгукувалося сміхом та оплесками з боку публіки; прозвучав навіть один з найгрубіших (добре відомий буковинцям) румуномовних матів – який апелює до жіночих статевих органів і до матері.
Було показано, виходить, саме той БРУД проти якого так виступав учора в тому числі й голова журі? – хабарництво, проституція, цинізм, продажність усіх й усього, безвихідь?

На обговорення прийшло багато глядачів; певна річ – представників румуномовної громади області; багато поприїздили з сіл; були також на виставі й учні румунської (чи кількох – важко сказати) школи.

Глядачам сподобалося. Один із них довго розповідав, що ці проблеми – спільні для усіх пострадянських країн; а кілька з присутніх запевнили, що “будуть думати до глибокої ночі” – так зворушила вистава.
“Грали так файно, що аж викликали антипатію – на сцені” (антипатію тобто до хабарників).

Галина Канарська: вразило те, що ви є Театр з великої літери; вистава – стилістично довершена. Це перша вистава, яка задовільнила мене у всьому – від сценографії до музичного оформлення, до кожної акторської особистості.
Дякую, що так вмієте працювати в колективі, і кожен з вас доносить свою думку до кінція. Так чітко відчували темпоритм – ніби ми живемо в цьому світі, щоденно.  Різні покоління акторів працюють так досконало!
Сподіваюся, що усі ваші вистави такі ж досконалі!

Петро Колісник: вразила формою і змістом; основне досягнення в тому, що ваш театр почав з життя; гармонійно зуміли все об’єднати; привести не до пафосної, а чуттєвої драми людини, яка в суспільстві нічого не значить, але яка виростає в цілу суспільну драму.
Захоплений філігранною вашою грою – яку не можна назвати таким театром, до якого ми звикли.

Ірина Вишневська: вистава продумана до дрібниць, цілісно, гарно; жодних претензій.

Алла Підлужна: захоплення таке, що вибачаємо театру вихід за межі формату; це зовсім не комедія.
Вразило – організація сценічного простору. Надзвичайно органічно зіставлено усі сцени; сподобалася система існування акторів.

Звичайно, вистава румунською мовою – це подія, очікувана подія, цікава подія, неординарна подія; з іншого боку – невже не було жодного, бодай найменшого, недоліку; від жодного із членів журі?
Якщо абстрагуватися від того, що тетр приїхав з-за кордону, і від того – що вистава була румуномовна; то вона, мабуть, викликала б масу гострої критики.
Якщо така тематика на часі – то, може, варто починати ставити вистави про шкідливість тютюнопаління, про шкідливість надмірного вживання алкоголю, наркотиків тощо?
А що? Поставити такі вистави – для того, щоб показати соціуму, що це в нас Є, і що це ПРОБЛЕМА, і що це ПОГАНО, і що так робити не треба. Додати нецензурну лексику, хіп-хопу – і нести в маси світле, добре й вічне? Через прості образи, прості слова, через зрозуміле, доступне й близьке широкому загалові?
Суспільна пропаганда – хіба в цьому покликання театру? Бо чомусь здавалося, що його покликання – нести високе й вічне, от саме те ПРОТИСТАВЛЕННЯ ЧОГОСЬ усьому цьому брудові (який бачимо щодня) – як влучно висловився учора голова журі (сьогодні він про це не згадував).
Що ж, їм видніше, вони професіонали.

Таким був п’ятий фестивальний день.

Яким був четвертий – бачимо тут,
Яким був третій – дивимося тут
,
Яким був другий – читаємо тут
;
яким був перший – тут.

Не забуваймо дивитися АФІШУ Фестивалю; а після вистави – писати свій відгук у спеціальну книгу в фойє першого поверху; також – брати участь в обговоренні вистави у фойє другого!
Квитки продаються в касі театру за адресою вул. М.Лисенка, 2.
Каса працює з 11.00 до 14.00 та з 17.00 до 19.00
Телефони для довідок: 55-17-14, 52-50-85.

А завтра – шостий фестивальний день і “ЗВАНА ВЕЧЕРЯ З ІТАЛІЙЦЕМ” від КИЇВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ТЕАТРУ ОПЕРЕТИ!
Гарного фестивального дня:)





ТЕҐИ:
internet Literatur Cafe Анонс Буковина Література Мистецтво Новини Освіта Охорона здоров’я Події Політика Святкове Статті Театр ім. О.Кобилянської Художній музей Чернівці афіша в Україні виставка вшанування пам’яті презентація прес-конференція прес-реліз фестиваль фото