Галицький птах з американською ознакою

/Автор – Степан КАРАЧКО (chernovstepan@mail.ru), краєзнавець, м. Чернівці/

Великий пласт української культури, створений українською діаспорою, не був включений до вивчення і використання тим народом, для якого ця культура творилася у першу чергу. З ідеологічних міркувань влада комунобільшовиків вирила між українцями на Батьківщині і українцями в діаспорі глибоку прірву. Він за свого життя не скористався жодною краплиною слави, яка б ішла з рідної землі, хоч праця для України становила зміст його життя. Лише через п’ять років по його смерті відбулася перша персональна виставка творів Гніздовського на Батьківщині.

Уперше я почув про Якова Гніздовського в середині 1990-х років, коли його роботи потрапили в Чернівці це графіка цього митця. Ще було премо, що митець мій односельчанин. Тоді виявилося, що маємо унікального творця, рівень і світове визнання якого у графіці дорівнюють рівневі та світовому визнанню. Але виставка – річ тимчасова, а поодинокі публікації, які де-не-де з’являлися, не могли забезпечити широкому загалу глибшого пізнання цього художника, якого через загальновідомі історичні причини на теренах колишнього СРСР і зокрема в Україні намагалися зайвий раз не згадувати.

І потрібно було майже десять років, аби дочекатися здійснення заповітного бажання митця – бути похованим в Україні, щоб земляки, нарешті, справді віддали Гніздовському належне. Властиво, фахівці заговорили раніше, коли стараннями Державної комісії з повернення культурних цінностей в Україну наша держава отримала 50 робіт цього майстра. Тоді 18 графічних творів “оселилися” в рідному селі Пелипче.

Отже, Яків Гніздовський. Яскравий представник американської й української культур. Наш земляк, про якого лише американці написали понад десять поважних монографій. Автор багатьох персональних і збірних виставок у США та за кордоном. Митець, чиї твори зберігають у найкращих музеях США, зокрема в Національному музеї американського мистецтва, Музеї образотворчого мистецтва у Бостоні, в колекціях Білого дому, Рокфеллера, Вудварда й інших, чиї роботи, включені у виставку сучасної американської графіки, об’їздили всю Латинську Америку, Японію, Індію, інші держави. Свого часу член редколегії журналу екслібристів Великобританії та член Американського товариства любителів і творців книжкового знаку. А ще – постійний вдумливий автор журналу “Нотатки з мистецтва” філадельфійського осередку Об’єднання українських митців Америки…

Якби не природна ґречність Якова Гніздовського, хтозна, може, так і пропрацював би все життя звичайним рисувальником англомовного видавництва в Сент Полі (США). Та так мало трапитися, що того дня повз його столик у затишній кав’ярні проходила жінка, в якої із сумочки раптом випала паперова картка. Підняв її і простягнув незнайомці. Це була заява на участь у груповій виставці в Міннеапольському інституті мистецтв. Жінка ж, дізнавшись, що цей галантний чоловік – митець, та ще й новоприбулий із Європи, охоче порадила, як стати учасником майбутньої імпрези. А згодом довідався: журі, яке очолював куратор естампів Метрополітального музею мистецтв у Нью-Йорку, визнало його дереворіз вартим другої нагороди й, окрім того, Міннеапольський інститут мистецтв бажає придбати цю роботу до своєї постійної колекції. Так прийшло до нього перше офіційне визнання його хисту.

Він народився 27 січня 1915 року село Пелипче Борівського повіту. Занурившись у складний духовний світ мистецького Львова першої чверті ХХ століття (зокрема, зазнайомившись із Асоціацією українських митців), вишколившись у мистецьких академіях Варшави та Загреба, присвятивши після закінчення Другої світової війни декілька років творчій праці серед українських емігрантів у Мюнхені, 1949-го Яків Гніздовський виїхав на постійно до США. Згодом були в його житті ще два неповні роки проживання у Парижі, де мав три успішні виставки (в тому числі вперше виставив олійні картини, кераміку та малу скульптуру) й де одружився зі Стефанією Кузан – донькою вихідців з України після Першої світової війни. Але вже через якийсь час разом із сім’єю назавжди повернувся до Нью-Йорка.

__________________________________________


_______________________________________

І хоча самому Гніздовському ближчим до душі було малярство, визнання йому подарувала саме графіка. 54 екслібриси, які він створив, склали зміст книги “Гніздовський: есклібрис”, що її Американський інститут графічного мистецтва визнав однією з найкращих публікацій 1986 року в США. Його дереворізи стали темою окремого документального фільму “Вівці в дереві”, який отримав нагороду на кінофестивалі в Нью-Йорку. А поза тим – численні виставки, які завойовували шанувальників мистецтва в Африці та на Близькому Сході, в Англії і Західній Німеччині, в Чехії та Японії. До речі, роботи митця є також у музеях Японії і мають там велику повагу, хоча загальновідомо – японці зазвичай сприймають не все, чим захоплюються європейці й американці, і не все беруть до своїх музейних колекцій. Себто прагнучи стати незалежним професіоналом і докладаючи неймовірних зусиль, Яків Гніздовський чи не єдиний з українських творців Америки в повоєнний період зумів здобути міжнародне визнання й один із тих небагатьох, хто вмів творити по обидва боки “етнічної заслони” – серед українців і в неукраїнському світі”.

Цікаво те, що в його роботах обмаль людських постатей. Тварини та природа – те, що він вважає вартим до змалювання, інтерпретацій та авторських узагальнень. Як озвучив на відкритті у Львові слово Якова Гніздовського на останній його виставці у Вашингтоні багаторічний друг художника, колишній львів’янин, який уже чимало років мешкає в США та який опікувався перевезенням його праху на батьківщину, Роман Ференцевич, причина цього в тому, що художникові було важко домовитися з моделями. “Це парадокс, – говорив Гніздовський, – що в такому великому місті, як Нью-Йорк, де від людей прямо переливається, майже неможливий контакт із людьми. Для мистця, зацікавленого людською постаттю, це творить великі труднощі. Мистець або змушений іти в природу і там шукати за моделем, або замкнути себе у свій внутрішній світ абстрактної думки”.

Такий стан справ був болючою дилемою і для Якова Гніздовського, який мучився, котру з альтернатив вибрати. Однак, почавши “йти в природу”, побачив, що й там вибору немає, оскільки мистецький твір включає в себе два елементи – реальний та абстрактний. Однак “у природі, між деревами, рослинами і звірятами не було стільки проблем, скільки було з людьми, – зізнавався художник. – Мешканці Зоологічного саду в Бронксі, куди я все частіше заходив, не цікавилися, – як це робили люди, – моєю мистецькою орієнтацією, вони зовсім не дбали про те, чи я був реалістом, експресіоністом чи абстрактним мистцем. Вони були байдужі, коли я дав їм дещо пересадний вираз, не хвилювалися і не показували ніякого роздратування, коли завважили на моєму шкіцівнику, що не були такі молоді, як вони думали, що вони є. Крім того, як моделі вони не вимагали багато, вдоволялися горішками, які тут називаються peanuts (тобто земляні оріхи, арахіси). Коли ще звірята час до часу показували свої примхи, силуючи мистця чекати до часу, поки вони схотять співпрацювати й сидіти спокійно, то дерева і рослини були майже ідеальними моделями. Між ними і мистцем були цілковито гармонійні відносини, які лише дощ і сильний вітер були в стані заколотити. Звірята і дерева були в мене тільки заміною людської фігури. Але коли вони й були моєю другою любов’ю, я знайшов у них стільки цікавого і стільки краси, що стали майже моєю першою…”

Яків Гнездовский являється автором марок пластової пошти, які видавалися в нью-йоркському пластовому таборі «Вовча Тропа».

Перша серія із чотирьох марок, виконаних по проекту Гніздовського, була випущена 29 травня 1954 року Пластовою командою Свята Весни округу Нью-Йорк на честь Свята Весни. Художник зобразив пластовий знак відмінності і Свя­то­го Юрія, пат­ро­на Плас­ту. Марка була видрукувана офсетною печаткою в друкарні «Small Photo-offset Reproduction» у Нью-Йорку. Одночасно були виготовлені картмаксимуми. Марки гасилися спеціальним штемпелем, виконаним по малюнкові Я. Гніздовського.

28 серпня 1961 року був випущений блок із чотирьох ювілейних марок на честь 50-ї річниці організації Пласт. Проекти цих марок були також підготовлені Яковом Гніздовським. На марках були зображені портрети основоположника Пласту Олександра Тисовського, колишнього голови Пласту Северина Левицького, золотий ювілейний значок Пласту та перша марка пластової пошти 1926 року.

А ще, як розповів “Газеті” Роман Ференцевич уже після відкриття, Яків Гніздовський був людиною, яка, попри величезний талант, ні про кого ніколи не сказала жодного поганого слова. “Це нетипово для творчого середовища назагал, – сказав пан Ференцевич, – і для творчого середовища Америки зокрема”. Нині Патріарх Києво-Галицький УГКЦ Любомир Гузар, який дуже добре знав художника, називав Якова Гніздовського найшляхетнішою людиною, яку будь-коли зустрічав у своєму житті.

Хотілося б вірити в те, що у столиці України – Києві буде споруджено музей митців української діаспори і їхня творчість стане набутком українського народу, буде приєднана до загальних мистецьких процесів України ХХ і ХХІ століть.

Тим часом читач мусить уже сьогодні мати якомога повнішу інформацію про таких митців, як Гніздовський, систематичне висвітлення їхньої творчості.

І ми повинні користуватися кожною нагодою, щоб вивчити творчість таких майстрів.

Помер 8 листопада 1985 року, прах його недавно перевезено на батьківщину і Львів і перезахоронено на Личаківському кладовищі, в листопаді 2005 року, як він заповідав.

Хай ця стаття буде нев’янучим вінком на могилі Якова Гніздовського.

/Автор – Степан КАРАЧКО (chernovstepan@mail.ru), краєзнавець, м. Чернівці/


Tags: , , , ,