Сьогодні о 12:00 відбулася селекторна прес-конференція голови обласної державної адміністрації Володимира Куліша та голови обласної ради Івана Шилепницького на тему “Буковина у 2009 році і найближчі перспективи краю”, де було оприлюднено узагальнені результати соціального та економічного розвитку реґіону за минулий рік.
Читати далі…

/Автор - Степан КАРАЧКО (chernovstepan@mail.ru), краєзнавець, м. Чернівці/

Серед видатних композиторів Буковини та музикантів світу чільне місце посідає педагог і композитор, наш земляк Єусебій Мандичевський. Народився він 18 серпня 1857 року в с. Молодія в сімї ортодоксального священика, активного учасника українського громадського життя, члена управи культурно-освітнього товариства на Буковині «Руська Бесіда».

Єусебія з дитинства зачарувала народна пісня любов до якої прищепили батьки. Він душею сприймав красу народного поетичного слова, ліризм буковинської пісні. Мали на нього свій вплив видатний буковинський композитор, учитель музики Чернівецької гімназії Сидір Воробкевич та викладачі музичної школи німецького «Товариства сприяння музичному мистецтву на Буковині» (Мандичевський відвідував відділення скрипки) Вінцент та Гржімалі неабияк допомогли юнакові з Молодії.

У 16 років Є.Мандичевський пише кантату «Сила гармонії» для хору та оркестру, яка вперше виконується в Чернівцях під його диригуванням, а на музичному конкурсі у Лейпцигу майбутній композитор був удостоєний премії. Це була перша сходинка у чарівний світ музики.
У 18 років Мандичевський стає студентом Віденського університету, навчається на філософському факультеті, слухає курс історії музики та музикознавства у відомого професора Едуарда Гансліка, вивчає мови та літературу.

Але, мабуть, найщасливішим роком для нього був 1879, коли зустрівся з Йоганесом Брамсом. Того ж року уславлений композитор як член комісії у справах з розподілу мистецьких стипендій пише: «Найбільш гідним похвали вважав би Мандичевського. Його здібності справляють надзвичайно приємне враження».

Знайомство з маестро переростає у міцну дружбу, яка допомагає обом плідно працювати протягом всього життя. Мандичевський цінує і любить творчість старшого друга, а Брамс завжди зважає на думку буковинця. Очевидці цієї зворушливої дружби зазначали: «З деякого часу Й. Брамс не посилав до друку свої рукописи, поки їх не перегляне Мандичевський».
Читати далі…

/Автор - Степан КАРАЧКО (chernovstepan@mail.ru), краєзнавець, м. Чернівці/

У фондах Чернівецького державного архіву зберігається цікавий документ. Датований 17 груднем 1869 роком, у якому йдеться, що син Івана Яремчука (прадід Назара ) — Федір із Рівні - користувався без дозволу панським лісом. Про це було повідомлено в повітове управління і вказано, що він є бунтівником, тому за ним потрібно постійно вести нагляд, що і робила тодішня жандармерія.

Родина Танасія Яремчука була дуже бідною, тому чоловіки йшли в громадський ліс заготовляти дрова та інші дари природи для потреб сім’ї.

Село Рівня в 70-х роках дивятнацятого століття налічувало 76 дворів, жили всі у великих злиднях. З роками родини більшали. Продовжувачі роду приумножували традиції поколінь у цьому чудовому, неповторному куточку природи. З одного боку, була корона гір, а з другого — швидкоплинна, бурхлива річка Черемош. Чудовий природний карпатський ландшафт був єдиною радістю, втіхою й гордістю для всіх краян , а ще любили вони співати, грати на народних інструментах. Однією з таких була сім’я Назарія та Марії Яремчуків. Одружилися вони у важкі роки. Та жили дружно, у злагоді, спокійно, займалися господарством. Марія Даріїна кожної неділі ходила на Службу Божу, співала у церковному хорі. Ростили разом із Назарієм синів Степанчика, Богданчика та доню Катруську. Доля їм подарувала четверту дитину — синочка, якого нарекли на честь батька Назарчиком. Старші жінки говорили, що краще було наректи Григорієм, бо саме в день цього святого народився Назарчик . Це було 30 листопада 1951 року. Старшеньким правив за іграшку, і вони допомагали батькам глядіти братика. Ріс він допитливим, веселим, життєрадісним, ходив із братами до джерельця пити цілющої водиці, збирав гриби, афини, любив дивитися, коли червоно-криваве сонце ховається за гору, ловити жуків, слухати казки та пісні.
Дитинство було безтурботним.
Читати далі…

3 червня, о 19:00 в Літньому театрі відбулося відкриття Міжнародного фестивалю національних культур “Букова віть”; виступали - незрівнянні аматорські (за статусом, а не рівнем майстерності!) колективи з усіх куточків Буковини, а також - театр “Голос”, артисти Філармонії і ще кілька професійних колективів (не забуваємо дивитись програму Фестивалю):

Читати далі…

Автор - Людмила Мещерякова [ludpunkt@ukr.net]

__________________________________

14 червня у Чернівецькому музеї народної архітектури та побуту відбудеться другий молодіжний етнодуховний фестиваль «Обнова-фест». Проводить його Товариство українських студентів-католиків „Обнова”.
Читати далі…

Цього року фестиваль триватиме з 3 по 8 червня:

3 ЧЕРВНЯ (СЕРЕДА)
19:00 - Відкриття Міжнародного фестивалю національних культур “Букова віть”, Літній театр

4 ЧЕРВНЯ (ЧЕТВЕР)
9:30-13:00 - репетиції та перегляди програм і сценічних костюмів, формування програм фестивальних заходів і концертів;
12:00-13:00 - прес-конференція з питань проведення фестивалю та його програмних заходів;
15:00-16:00 - офіційний прийом керівників делегацій, колективів та почесних гостей керівництвом Чернівецької обласної ради та ОДА;
17:30 - презентація творчих колективів країн Європи та областей України. Фестивальний вітальний концерт, театр ім. О.Кобилянської

5 ЧЕРВНЯ (П’ЯТНИЦЯ)
9:30-13:00 - Майстер-класи для учасників творчіх колективів з хореографії та народної вишивки, проводять діячі культури і мистецтв Буковини;
16:00-20:00 - виїзні фестивальні заходи - м. Сторожинець, м. Вижниця;

6 ЧЕРВНЯ (СУБОТА)
13:00-18:00 - Свято національного костюму, площа філармонії

7 ЧЕРВНЯ (НЕДІЛЯ)
12:00-17:00 - театралізоване фестивальне свято “Букова віть”, Обласний музей народної архітектури та побуту;
18:00-19:00 - Прес-конференція за підсумками проведення міжнародного фестивалю національних культур “Букова віть”

8 ЧЕРВНЯ (ПОНЕДІЛОК)
протягом дня - виїзд учасників та гостей Фестивалю.

Сьогодні, 2 червня 2009 року відбулася спільна прес-конференція за участю заступника начальника управління культури та туризму - директора фестивалю “Букова віть” Івана Пілата та голови обласної ради - голови організаційного комітету фестивалю “Букова віть” Івана Шилепницького:

Іван Шилепницький, голова обласної ради; голова організаційного комітету фестивалю “Букова віть”: “цього року ми покажемо не лише пісні й танці - а й дефіляди в народнах костюмах, майстер-класи з хореографії, виїзд у Сторожинецький і Вижницький райони”.
Читати далі…

Автор - Олександр Мельничук [alex@bsmu.edu.ua]

Це відбулося учора перед грою “Буковини”.

Коментар на сторінці з відео:

Події що відбулись за декілька хвилин перед грою “Буковина” - ФК Миколаїв. Наші програли у всьому.

Автор - Олександр Мельничук [alex@bsmu.edu.ua]

/Автор - Степан КАРАЧКО (chernovstepan@mail.ru), краєзнавець, м. Чернівці/

Історія людства знає безліч воєн. Але дві з них за масштабами руйнувань і людських втрат не мають рівних. Обидві вони відбулися у XX столітті і в них брали участь усі найбільші держави світу. Війни прийшли з Німеччини; основні бойові дії розгорталися у Європі.

Понад чотири роки - з 1 серпня 1914 по 11 листопада 1918 року - тривала Перша світова війна. У неї було втягнуто 38 держав з населенням понад 1 млрд. осіб. У кровопролитних битвах загинуло 10 млн. осіб, 20 млн. одержали поранення чи каліцтво.

20 серпня 1914р. росіяни розпочали бойові дії, на Буковині і 23 серпня 1914 р. відбувся бій біля с.Раранча після якого австрійські ополченці і жандарми відступили.

У червні 1916 р. розпочалися нові наступальні бої. У червні 1916 р. росіяни розпочали масований наступ у Галичині. 9 годин росіяни бомбардували австрійські позиції в районі с.Вікно та с.Добринівці. Австрійці не витримали натиску і залишили північ краю.

На початку серпня 1917 р. між Прутом і Дністром вздовж кордону з Росією стояла австрійська армія генерала Крітека. На південь від Прута і до румунського кордону - армія генерала Кьовеша. Той час залишився в нашій історії та пам’яті, а от з воїнами Першої світової у нас є ще і сьогодні ряд питань.

Тож повернемось до одного двічі неординарного поховання польських солдат, про яке мало кому відомо у нашому місті, - а саме воїнів Першої світової війни.
Читати далі…

/Автор - Степан КАРАЧКО (chernovstepan@mail.ru), краєзнавець, м. Чернівці/

Опанас Шевчукевич добре відомий старшому поколінню, як скульптор, лікар, поет, графік та великий книголюб. Народився Опанас Євгенович Шевчукевич 17 березня 1902 року в с. Віженка Вижницького повіту. Його дідусь та батько були добре знаними в окрузі ткачами. Родина Шевчукевичів жила у страшній нужді, і тільки ткацький верстат давав змогу вижити.

Під час воєнних подій на Буковині в 1916 році згоріло найцінніше, що було в родині Шевчукевичів - ткацький верстат та маленька хатина. Матуся Опанаса хоч і була неграмотною, але мала чудовий голос і знала сотні народних пісень, до яких любила додавати свої строфи. Ось спогади Опанаса Шевчукевича про своє дитинство: “Мене записали до німецької народної школи у Вижниці, бо вона була через дорогу від нашого обійстя, де ми мешкали. (Хоча я пізно усвідомив, що саме ця школа мені дала великий поштовх в моєму житті). Я швидко оволодів німецькою мовою і добре навчався. Провчившись 4 класи народної школи, я здав екзамени до 8-річної української школи-гімназії, яку закінчив на відмінно у 1921 році. З восьми років я заробляв собі на прожиток тим, що тягав хмиз з лісу, а ідучи, складав свої перші вірші”.

Після закінчення гімназії Опанас у 1921 році став студентом Чернівецького університету, поступивши на юридичний факультет. Але невдовзі відчув, що юриспруденція не для нього, тож вирішив стати лікарем. На той час у Чернівцях ще не було вищого медичного навчального закладу. І щоб вступити до Бухареста, потрібно було мати або титул, або кошти на навчання. Але ні першого, ні другого в родині Шевчукевичів не було. Тому він таємно покидає Буковину і восени 1922 року приїздить до Праги, де спробував вступити до Празького університету на медичний факультет. Але і тут потрібні гроші. На жаль, таких коштів Опанас не мав і вирішив мандрувати світом далі. У Берліні йому вдається записатись до вищої ветеринарної школи, а пізніше вступити до Берлінського університету на медичний факультет. Опанас Шевчукевич захищає дисертацію й отримує звання доктора медицини.
Читати далі…

Спілка Активної Молоді сьогодні розповсюдила прес-реліз наступного змісту:

Чернівецьке міське громадське
молодіжне об’єднання
«Спілка Активної Молоді»
(САМ)

————–
58000,Україна, м.Чернівці,
вул. Ломоносова,2
E-mail: sam-03@ukr.net

Нещодавно Чернівецька міська рада ухвалила рішення «Про затвердження Положення про порядок формування Реєстру недобросовісних учасників торгів у м. Чернівцях». Саме це рішення міської ради змусило нервувати організації, що нав’язують чернівчанам неякісні послуги, товари та роботи за кошти платників податків.

Передбачається, що реєстр недобросовісних учасників стане інформаційною базою даних, яка міститиме відомості про бракоробів. Завдяки реєстру громадяни знатимуть своїх героїв «в обличчя». Всіх хто потраплятимуть, у так званий, «чорний список», в подальшому органи місцевого самоврядування не допускатимуть до виконання робіт за бюджетні кошти.
Мабуть саме через це ті, хто знають, що напакостили громаді Чернівців і відчувають, що вони будуть серед перших в «чорному списку», задіяли свої лобі на верхніх щаблях центральної влади. Так, однин із народних обранців та один із очільників так-званої «тендерної мафії» звернувся до всіх правоохоронних органів, аби ті перевірили, чи мала право міська рада створювати Реєстр недобросовісних учасників торгів у м. Чернівцях.

Читати далі…

/Автор - Степан КАРАЧКО (chernovstepan@mail.ru), краєзнавець, м. Чернівці/

Великий пласт української культури, створений українською діаспорою, не був включений до вивчення і використання тим народом, для якого ця культура творилася у першу чергу. З ідеологічних міркувань влада комунобільшовиків вирила між українцями на Батьківщині і українцями в діаспорі глибоку прірву. Він за свого життя не скористався жодною краплиною слави, яка б ішла з рідної землі, хоч праця для України становила зміст його життя. Лише через п’ять років по його смерті відбулася перша персональна виставка творів Гніздовського на Батьківщині.

Уперше я почув про Якова Гніздовського в середині 1990-х років, коли його роботи потрапили в Чернівці це графіка цього митця. Ще було премо, що митець мій односельчанин. Тоді виявилося, що маємо унікального творця, рівень і світове визнання якого у графіці дорівнюють рівневі та світовому визнанню. Але виставка – річ тимчасова, а поодинокі публікації, які де-не-де з’являлися, не могли забезпечити широкому загалу глибшого пізнання цього художника, якого через загальновідомі історичні причини на теренах колишнього СРСР і зокрема в Україні намагалися зайвий раз не згадувати.
Читати далі…

/Автор - Степан КАРАЧКО (chernovstepan@mail.ru), краєзнавець, м. Чернівці/

(Присвячую світлій пам’яті моїх дорогих дідуся та бабусі)

Одного разу, під час перегляду нашого сімейного фото - архіву, мені до рук потрапила фотографія, пожовтіла від плину років. На фотографії збереглося чітке зображення молодої пари, яка ніжно обіймалася, весело позуючи фотографу. Внизу був надпис ” Навіки разом Штефан і Марійка. Варшава 1910 рік.” Я обережно беру фотографію своєю тремтячою рукою, підношу ближче до сонячного світла і розглядаю її. З фотографії весело посміхаються обличчя ще зовсім юної пари і на мить мої думки полинули в ті далекі часи, коли вони були молоді і закохані, не передчуваючи нещасної долі, яка їм судилася. До мене підійшла донька і стала поруч.

-Татусю, а хто ця чарівна молода пара ?

- Це доню твої прадід і прабабуся. Доля їх виявилась дуже жорстокою. Вона розлучила їх і знову поєднала тільки через 15 років. Твої прадід і прабабуся пройшли, нелегкий життєвий шлях.

- Татусю, а чому ти мені нічого раніше не розповідав про них? - Вона обережно взяла фото у свої маленькі рученята, - будь ласка, розкажи про їхню долю!

- Я доню, десятиріччями зберігав у своєму серці цю, на перший погляд, просту життєву історію. Тепер я добре усвідомлюю, що тільки велика та прекрасна любов зігрівала в розлуці їхні душі та серця. Я розповім тобі живу легенду;

Літо 1909 року видалось напрочуд погожим. Маленьке галицьке село, з якого походить наше коріння, розкинулося в широкій долині уздовж двох берегів невеличкої річки Нічлави, яка змійкою звивається поміж сіл і впадає у ріку Дністер. З іншого боку села видніється старий сосновий ліс, в ньому колись був і наш наділ. Коли виходиш весняної пори на гору за селом, - то перед тобою внизу видніються зелені острівці на синьому морі - це охайні людські садиби, де весело гудять бджоли. Далеко за селом видніється юрба овечок та корів, що на очереті скубають першу, запашну, весняну травичку. З гори село виглядає немов барвиста вишиванка, яку так уміло вишила сама матінка - природа, купаючи її у чистих ранішніх росах. Село в той час налічувало понад 300 дворів. Посеред села стояла старенька церква з трьома куполами, яку було видно далеко, навіть за околицею. Вона завжди виблискувала своїми бляшаними куполами на сонці, а з дзвіниці доносився тремкий малиновий дзвін, який своїми різними мелодійними барвами сповіщав селян про сумні та веселу події у селі. Він був якийсь особливий, цей дзвін його неможливо було переплутати з іншими дзвонами. Літом місцева річка Нічлава в деяких місцях так пересихала, що кури її переходили в брід. Вони заходили до сусідських городів і нищили засіяні грядки.

Читати далі…

/Автор - Степан КАРАЧКО (chernovstepan@mail.ru), краєзнавець, м. Чернівці/

Про нашу діаспору, що емігрувала у широкий світ починаючи з початку дев’ятнадцятого століття, в народі говорять так; “Нашого буковинського цвіту розцвіло по всьому світу”.
Ми з вами знаємо цілу плеяду відомих прізвищ, тих хто в далеких світах прославив наш буковинський край.

Пригадую, десь в кінці сімдесятих років мені до рук потрапила канадська україномовна газета „Батьківщина”. На шпальтах цієї газети була велика стаття про творчі здобутки художника на ім’я Василь Курилик. Про нашого земляка та обдарованого художника я вирішив розказати також в місцеві газеті. Нажаль моя коротенька публікація потрапила прямо в органи КДБ. Мене неодноразово туди викликали і „переконували”, що не варто писати про „НИХ”. Скільки тоді я мав мороки з тими службами - то краще не згадувати…

Вважаю своїм обов’язком робити такого роду публікації, розповідати про „НИХ” . Щоб ми з вами пам’ятали про тих, які народившись в далеких світах, але з любов’ю та шаною ставиться до нашого буковинського краю. Саме таким був Василь (WILLIAM) Курилик, родинне коріння якого походить зі славного села Борівці, що розкинулось між двома річками - Прутом та Дністром.

Його батьки були другою хвилею буковинських емігрантів до Канади. По приїзду в середині 20-х років ХХ ст., сім’я Куриликів поселяться спочатку в Альберті потім у Манітобі. Дід Василя Курилика емігрував до Канади ще у 1896 році. У сім’ї Марії та Дмитра Куриликів у 1927 році народився Василь у місті Вайтфорді, провінція Альберта. Окрім Василя в родині було ще два брати та чотири сестри. Але саме Василю судилося стати видатним художником.

Василь, навчаючись у Манітобському університеті, у 1949 році отримує ступінь бакалавра гуманітарних наук. В цьому ж році сім’я Куриликів переїжджає жити на постійне місце проживання в Онтаріо.

Василь проти батьківської волі поступає навчатися в мистецький коледж в місті Торонто. Його уроки проходять у відомих вчителів – художників Фреді Гайтена, Карла Шейфера та Еріка Фрейфелда, які у своїх творах реалістично відображали тамтешнє сільське життя. Також міське життя 20-х-30-х рр. ХХ століття. Саме становлення молодого художника відбулося під впливом цих художників. Це була так звана течія післявоєнного образотворчого мистецтва, яке відкидала європейські абстрактні та сюрреалістичні модерністські ідеї, почуття суспільного обов’язку.

Також Василь звертався до школи художників ренесансу, фламандської та німецької, які тоді були надто модними.

Читати далі…

/Автор - Степан КАРАЧКО (chernovstepan@mail.ru), краєзнавець, м. Чернівці/

На сучасному етапі розвитку інформаційних технологій та ресурсів генеалогічні дослідження набули надзвичайної актуальності. Необхідність їх дослідження зумовлена посиленням значення в сучасному інформаційному суспільстві про історію свого краю та дослідження геологічного коріння та родоводу.

Впродовж останніх століть на Буковині інформацію про народження, одруження та смерть людини в першу чергу записували у церковні книги (ще їх називають метричні книги, звідки і пішло слово метрика).

Що ж вони собою являють ці таємні книги?
По-перше, вони ве­ликих розмірів, іноді одна книга важить близько восьми кілограмів.
Окремі з них збереглись у доброму стані: шкіряна обкладинка та прекрасні записи чорнилом, збереглися навіть записи гу­сячим пером.

По-друге, такі книги оберігалися в минулому тисячолітті спеціальним церковним законом, і дос­тупу до них ніхто не мав, окрім писаря та свяще­ника. Писарів здебільшого обирали на кон­курсній основі. Основні вимоги - грамотність та гарна каліграфія. Церковні книги іноді можуть нам багато розповісти про наших пращурів.

На жаль, з плином часу та через різні обставини, за яких зберігалися книги, вони набули доволі непоказного вигляду: над ними «попрацювали» і вогонь, і вода. Окремо варто сказати про чорнила, яки­ми робили записи у церковних книгах. На­приклад, за австрійської доби вони були дуже високої якості, їх привозили із Відня, такі за­писи добре збереглися, іноді навіть здається, що запис зроблений щойно. А записи зроблені кульковими ручками часто зовсім зникають не витримавши випробування часом. Трапляється, що розгортаєш архівну справу, а аркуші в ній чисті; особливо паста боїться сонячних променів.
Читати далі…