Син Єсеніна у Чернівцях

Працюючи з архівними документами Державного архіву Чернівецької області, провідний спеціаліст архіву Кугенко Олег Ігорович виявив документ, що стосується сина Сергія Єсеніна. Тривалий час документ був невідомий та й про перебування Олександра Сергійовича Єсеніна-Вольпіна у місті Чернівці фактично ніхто не підозрював. Серед архівних документів Міської ради 1949 року віднайдено його заяву на отримання квартири у Чернівцях від 05.07.1949 року та рішення виконкому Міської ради депутатів трудящих від 14.07.1949 року за підписом Голови міської ради Котко Полікарпа Архиповича про виділення йому квартири.

Раніше йому виділили кімнату в гуртожитку ЧДУ, де він не міг проживати в зв’язку з переїздом матері та дружини на Буковину. На жаль, молодший Єсенін так і не перебрався до помешкання на вулиці Університетській, його арештували.
Трохи біографії.

Народився Вольпін Олександр у Ленінграді 1924 р. Син поета Сергія Єсеніна (незаконно народжений).
1946 р. з відзнакою закінчив механіко-математичний факультет Московського університету. Під час Вітчизняної війни юнака не прийняли до солдатських рядів через психіатричний діагноз (клеймо душевнохворого переслідувало його всі роки життя в СРСР).
Ще студентом він став відомий, як поет. Часто зачитував публічно вірші. 1949 р. закінчив аспірантуру НДІ математики при МДУ і захистив кандидатську дисертацію з математичної логіки в Чернівецькому університеті. Тут він незабаром був арештований органами держбезпеки за читання своїх віршів у колі близьких друзів. Молодого поета відправлено на примусове лікування в Ленінградську спецпсихлікарню.

Про знайомство батьків.
1920 року Єсенін познайомився з поетесою та перекладачкою Надією Давидівною Вольпіною.
Надія з юності писала вірші, брала участь у роботі поетичної студії “Зелена майстерня” під керівництвом Андрія Білого, восени 1920 року приєдналася до течії імажіністів. Тоді почалася дружба з Сергієм Єсеніним. Публікувала свої вірші, читала їх з естради в “Кафе поетів” і “Стійлі Пегаса” — так називається “кавовий” період поезії. 12 травня 1924 року, після бурхливого роману з Єсеніним у Ленінграді народився син Сергія Єсеніна та Надії Вольпіної, який у майбутньому стане відомим вченим-математиком, правозахисником та послідовником свого батька.
У 1950 р. Вольпіна вислали в Караганду, де він потоваришував зі знайомими ще зі своїх московських часів поетами: Наумом Коржавіним і Юрієм Айхенвальдом.

1959 р. Вольпіна знову помістили у психіатричну лікарню з діагнозом шизофренія і протримали там близько двох років. Водночас за кордоном публікують його філософське есе під назвою «Вільний філософський трактат» і збірник віршів «Весняний лист» – другий після справи Бориса Пастернака. Це випадок, коли радянський громадянин наважився друкуватися за кордоном під власним ім’ям. Після виходу з лікарні 1961 р. Вольпін став позаштатним науковим співробітником Інституту наукової інформації (ВІНІТІ) і працював там до виїзду з СРСР. Займався реферуванням та перекладами зарубіжної математичної літератури, писав статті для «Філософської енциклопедії».

Есенин-Вольпін — один з основоположників правозахисної ідеології: він пропагував ідею апеляції до радянських законів з метою виправдання дій інакомислячих. Разом із тим він не лише говорив про це у колі друзів, але й здійснив ряд практичних кроків у рамках правового підходу до вирішення суспільних колізій.
Після арешту в вересні 1965 р. письменників Юлія Даніеля та Андрія Синявського Вольпін склав (спільно з Є. Строєвим і В. Нікольським) текст «Цивільного поводження» з закликом зібратися 5 грудня 1965 р. на Пушкінській площі у Москві на «мітинг гласності». Наприкінці 1967р.- початку 1968р. Вольпін став одним із організаторів петиційної кампанії навколо «процесу чотирьох». Написана 1968 р. його «Пам’ятка для тих, кому доведеться допити» служила незамінним Посібником для дисидентів в їхньому правовому протистоянні радянській каральній системі.
Черговий висновок забрати Вольпіна до психіатричної лікарні (1968р.) зумовив широку кампанію протесту серед радянських і зарубіжних математиків, у тому числі академіка Андрія Сахарова, з яким він співпрацював.

У листопаді 1970 р. Вольпін став експертом Комітету прав людини — незалежної асоціації. Його ціллю було вивчати проблеми прав людини та правове просвітництво в СРСР.
Брав участь у роботі Комітету, написав кілька доповідей про право на захист та про право психічно хворих і про міжнародний пакт про права людини.
1972 р. Радянський уряд змусив його емігрувати до Сполучених Штатів Америки, де він і надалі займався наукою та правозахисною діяльністю.

По углам заснули мухи
По углам заснули мухи,
Жадно жрут их пауки;
Чинят кислые старухи
Пропотевшие носки;
Головой тряся плешивой,
Одноглазая в очках
Поднимает спор крикливый
О тринадцати рублях.
Говорит, как ведьма злая:
«Всякий воровать горазд!»
Ей в ответ твердит другая,
Что ни черта не отдаст
(Черный плат надет на стерве;
Весь в морщинах, рот обвис;
То ли сопли, то ли черви
По морщинам полились…).
Мальчик спит под образами;
Ничего не знает он,
И закрытыми глазами
Точно в книгу смотрит в сон.
…Одноглазые злодейки
Будто штопают носки,
А в углах – четыре змейки
Засыпают от тоски,
А снаружи – холод лютый, И проходят стороной
Полулюди, полуспруты,
Все ломая за собой…
…Пожалели б хоть младенца,
Не кричите: он ведь спит! –
Так, сморкаясь в полотенце,
Пелагея говорит.
И к перстам прижатым пальцем
Перекрещивает плоть..
«Всем нам, грешникам-страдальцам,
Двери в рай открой, Господь!»
…Полотер огромной ложкой
Набивает рот пшеном,
И компания с гармошкой
Веселится под окном,
И на души всем страдальцам
Горько капает уют,
И дрожит под одеяльцем
Полумальчик-полуспрут.

Москва, I – 1941

Шизофрения

… Я дождался конца болтовни докторов
И пошел к ней. Смеркалось.
Я вошел и сказал, что не буду здоров…
– Рассмеялась!
…Я ей все рассказал (был белей мертвеца),
От конца до начала, –
Рассмеялась, как будто иного конца
От меня и не ждала…
…А на улице тихо светила луна –
И не только поэтам:
В эту лунную ночь разыгралась война
Тьмы со светом, –
И она (если все это было во сне, –
Значит, сон лицемерил)
Говорила так долго, и все о войне…
Я молчал и не верил,
Что сжигают Варшаву, Париж и Москву
Ради стран или денег:
Просто бьется в припадке, кусая траву,
Великан-шизофреник.

IX – 1941

Підготував Степан Карачко, краєзнавець [chernovstepan@mail.ru]

Літературний редактор – Юля Вінт [okoalka@ukr.net]


Tags: , ,