Субкультура / Український журнал

Стаття з Українського журналу, наводиться в повному обсязі:

Наш читачу!

За висновками піврічного моніторингу Інституту масової інформації найбільшим замовником „джинси“ (прихована реклама, або замовні матеріали в ЗМІ) в Україні є політичні сили. А серед найчастіших її покупців належать – БЮТ, Партія регіонів, Блок Володимира Литвина і партія „Єдиний центр“.

Українські видання, незалежно друковані вони чи електронні, грішать ще й тим, що цю рекламу, чи „агітку” як би її назвали чехи, не супроводжує обов’язкова позначка, яка за законом і всіма правилами коло такого тексту повиння стояти, аби читач, звичайно, міг розрізнити тексти незалежних журналістів від текстів підготовлених партійними технологами.

За звітом Інституту масової інформації, наприклад, на Львівщині майже 80 відсотків опитаних журналістів не вважають, що поява відверто промоційного матеріалу без позначки „реклама“ є чимось негативним і сприймають такі речі, як „дозволену форму ухилення від оподаткування реклами“!!!

Або наступна цікава річ: на львівському медіа-ринку політична реклама складає приблизно 75-80 відсотків від загальної кількості реклами!!!

Шок? Певне всі більш-менш обізнані із українськими реаліями скажуть – НІ! Всі ж прекрасно знають, що після Майдану політичну цензуру поміняла цензура економічна. І я це знаю, але все одно шокована. Не тому, що живу в країні, де чогось подіного би не могло статися. Всі ми добре знаємо ві види корупції від політичної до економічної, але що в Україні лякає – це її відсотки. Просто, як і багато інших речей в Україні політика і журналістика (aж боюсь подумати про інші сфери життя) має „людську” форму, але з обсягом вже важче.


Українські медіa не виконують своєї функції і тому стає трохи смішно, коли вони заговорять про цензуру, як недавно у випадку тиску зі сторони власників ЗМІ на журналістів, які наважились випустити у світ ролик зі „скандальним” відео Тимошенко під назвою „Все пропало”.
Для тих, хто його не бачив нагадаю, що йшлося про технічний запис, тобто знято кілька секунд перед самим звернення прем‘єр-міністра до народу. Тимошенко у зверненні збиралась прореагувати на „зрадницьку” заяву Віктора Януковича, який день раніше публічно заявив, що ніякої „ширки” небуде, чим зупинив підпільні домовленості, які тривали більше року і метою яких мало бути узгодження нової редакції української Конституції, але передусім фактичного розподілу посад і України як такої.

Згаданий ролик сам по собі не такий вже і сенсаційний. Тимошенко в ньому, явно втомлена, на кілька секунд нервово зреагує на те, що на суфлері появився не її текст. Навіть можна би було сказати, що на цих кілька секунд Тимошенко виглядала як нормальна людина – втомлена, гарна, зденервована. Більш ненормально виглядало, як на мене, її офіційне звернення, яке почала траурно словами „дорогі мої”.

До чого веду, це не є річ, за яку треба викидати людей із роботи, з другого боку даний „компромат” не є такою важливою справою, яку б люди обов‘язково мали побачити. Напевне є набагато важливіші провали політики Тимошенко, про які мало б суспільство довідатись. Але що тут казати, в одному із останніх інтерв’ю Сергія Тигіпка – одного із імовірних кандидатів на президента – довелось на питання чи він не боїться у зв‘язку із своїм бізнес-минулим компромату відповів: „Сегодня с компроматом у всех будет нормально, его будет много. Но удивить им сейчас кого–то сложно. Я совершенно за это не переживаю.”

В такій ситуації не треба переживати ні за стан журналістики в Україні. Адже навіть якби ЗМІ працювали так як треба, нічого би не помінялося. Нині в президенти може йти хто хоче. Адже з компроматом у всіх буде нормально.

Тим, кого вже замучила українська домінуюча культура, пропонуємо обізнатись із її субкультурним підпіллям. А ми, на цей раз, спробували під тему трохи графічно поекспериментувати. Може і вам буде цікаво.

На все добре


Tags: