Презентація проекту Стратегії «Модернізація України. Визначення пріоритетів реформ»

Нещодавно в Чернівцях, в конференц-залі історичного факультету ЧНУ за участю науковців та громадських діячів Буковини, Закарпаття та Хмельницької області відбулося громадське обговорення Проекту стратегії модернізації нашої держави, розробленої групою незалежних експертів, що представляють кільканадцять найважливіших аналітичних центрів громадського сектору України. Чернівці стали другим за чергою після Львова історичним університетським центром, в якому пройшла презентація цього важливого документу; всього ж заплановано вже в найближчі тижні провести подібні заходи ще в восьми містах – Луцьку, Донецьку, Сімферополі, Сумах, Харкові, Дніпропетровську, Одесі та Києві.

Учасники обговорення отримали щойно видану книжку «Модернізація України: визначення пріоритетів реформ», кожен з розділів якої презентував представник авторського колективу. Стратегічні напрямки інституційної організації держави і територіального самоврядування презентував Роман Куйбіда (Центр Політико-правових реформ), про соціально-економічний вимір модернізації України розповів присутнім Віталій Кравчук (Інститут економічних досліджень та політичних консультацій), проблеми зовнішньої політики та безпеки держави висвітлила Наталія Сад (Інститут Євроатлантичного співробітництва), а фундаментальні цінності демократичних змін представив присутнім Олександр Степаненко (Екологічна Громадська Організацій «Зелений Світ»).

Зацікавлене та емоційне обговорення висвітлило думку експертного та громадського середовища Буковини, Закарпаття та Поділля стосовно запропонованих авторами книжки напрямних розвитку української держави та українського суспільства. Всі пропозиції та зауваження місцевих експертів, висловлені ними під час презентації в Чернівцях, неодмінно будуть враховані в остаточному варіанті книги, презентація якої відбудеться вже черех кілька місяців.

Бачення незалежних місцевих експертів

Борис Руснак, доцент Західноукраїнського економіко-правничого університету, наголосив насамперед на браку суспільного зацікавлення проблематикою реформ та низькому рівні політичної та правової культури, правосвідомості нашого суспільства, якому можна нав’язати будь-що. Висловивши побажання, щоб знайшлася якась потужна політична сила, спроможна втілити в життя подібні стратегічні наробки, Б. Руснак зупинився на двох аспектах першого розділу книжки – конституційній реформі та реформі місцевого самоврядування.

Погоджуючись в цілому з запропонованою концепцією реформування місцевого самоврядування, Б. Руснак зазначив, що ключовими проблемами на сьогодні є вибір виборчої системи і статус органів місцевого самоврядування різного рівня. На сьогодні обласні і районні ради, котрі мали б представляти спільні інтереси сіл, селищ, міст відповідного регіону, насправді відображають корпоративні інтереси кількох політичних партій. Обласні ради, сформовані в більшості з мешканців обласних центрів так само як і районні ради, сформовані в більшості з жителів районних центрів не представляють громади базового рівня і тому потрібно запроваджувати мажоритарну систему виборів до всіх без винятку органів місцевого самоврядування. На думку Б. Руснака пропорційна система виборів на рівні обласних і районних рад (якщо залишити за ними нинішній правовий статус) є ще більш непотрібною, ніж навіть на рівні села, селища, міста. Потребують уточнення пропозиції про вибори мерів в два тури, які по суті є запровадженням мажоритарної виборчої системи абсолютної більшості. Так само неправильними є пропозиції про запровадження відкритих виборчих списків – адже, на думку Б. Руснака, вони й сьогодні є відкритими – адже тут йдеться про систему виборів з преференціями.

Торкаючись питання конституційної реформи, Б. Руснак висловив побажання, щоб на розгляд парламенту було внесено законопроект «Про внесення змін до 13 розділу Конституції України». На його фахову думку найдемократичнішим способом прийняття нової Конституції є Установчі Збори, однак діюча Конституція вимагає проведення всіх конституційних змін виключно через парламент, тож без розблокування 13 розділу Конституції сподівання на прийняття Конституції іншим, ніж у парламенті, способом марні.

Доцент ЧНУ, виконавчий директор Буковинського центру реконструкції і розвитку Ярослав Кирпушко, звернувши увагу на некоректність використання у сьогоднішню епоху первинного накопичення капіталу в Україні термінів «у всьому світі», «недосконалість законодавства», «політично нейтральна влада» тощо, зупинився детальніше на широко вживаній сьогодні в передвиборчій боротьбі категорії «фінансова самостійність місцевого самоврядування». На його думку, державний бюджет наповнюється сьогодні за рахунок надходжень від користування природними/неприродними монополіями та акцизами, доступ до яких розподіляється на найвищому київському рівні. Декларуючи передачу до місцевих бюджетів всіх доходів бюджету (крім прибутків від використання монополій), керівництво сьогоднішнього уряду з одного боку саджає на голодний пайок органи місцевого самоврядування громад базового рівня, а з іншого боку намертво прив’язує їх ланцюгом державних субвенцій до київського «розподільника».

Депутат Закарпатської обласної ради, експерт Інституту політичної освіти Олександр Солонтай звернув увагу присутніх на те, що в першому розділі документу відсутня вимога відновити в Україні активне виборче право її громадян, відібране в них після запровадження пропорційної системи виборів. Професор ЧНУ Володимир Фісанов зазначив нагальну необхідність ставити і вирішувати проблему етики представників правлячого класу. Навівши приклад «недемократичних» країн, таких як Об’єднані Арабські Емірати, де немає взагалі парламенту, В. Фісанов показав, що в цих країнах держава більше піклується про звичайних громадян, ніж в нашій «парламентсько-президентській» Україні. На його думку, щорічними змінами Конституції чи щорічними виборами до парламенту ситуацію в Україні не вдасться виправити.

Обговорення соціально-економічного блоку проблем розпочав Ярослав Кирпушко, котрий висловив сумнів у доцільності використання концепції сталого розвитку для українських динамічних реалій. Він нагадав присутнім, що за розрахунками аналітичної групи Світового банку Україна в 2004 році посідала 22 місце в світі за паритетом купівельної спроможності, натомість за якістю управління держави Україна займає чи не останнє місце в світі. Тому, на думку Я. Кирпушка, невдалою є концепція безмежного лібералізму авторів обговорюваного документу щодо вирішення і соціальних питань, оскільки ця концепція допомагає уряду реалізовувати свою бездарну і безвідповідальну політику. Одним із елементів цієї політики, на думку Я. Кирпушка, є банальне казнокрадство – за оцінками експертів в України владники різних рівнів розкрадають одну третину коштів. Перенесення цієї концепції на соціальну політику держави означає одне – бідні платять за всіх, а монополісти не платять ні за що. Невдалою вважає Я. Кирпушко спробу побудувати стратегію соціально-економічного розвитку, базуючись на єдиному понятті «країна», де немає громадянина як суб’єкта, з ігноруванням інтересів різних суб’єктів цього розвитку, груп цих суб’єктів, конфліктів їхніх інтересів.

Професор ЧНУ Валерій Євдокименко вказав на необхідність розробки стратегії, яка є напрямною для подальшого розвитку. Він наголосив, що стратегія є живим організмом, який постійно уточнюється і видозмінюється, не змінюючи, втім, стратегічного напрямку. На думку В. Євдокименка в обговорюваному документі необхідно врахувати такі два визначальні в сьогоднішньому світі процеси, як глобалізація і регіоналізація. Тоді чіткий розподіл сфер економічної відповідальності між державою та бізнесом перетворився б на розподіл сфер економічної відповідальності між державою, регіонами та бізнесом. Також упущеною є категорія конкурентоздатності, яка є надзвичайно важливою за умови гострої нестачі ресурсів для нормального розвитку всіх країн світу. В. Євдокименко нагадав, що США використовують 40% всіх ресурсів планети, в той час як їх населення складає всього 5% від числа всіх мешканців планети, тому для досягнення рівня розвитку США нам потрібно було би ресурсів восьми таких планет як Земля. Наголосивши на ролі професійних колективів у розвитку та реалізації будь яких стратегій, В. Євдокименко що тільки регіони і самоврядування можуть стати реальною опорою будь-яких реформ, оскільки людина може реалізуватися тільки на рівні регіону, в якому вона живе.

Головний спеціаліст управління регіональної політики ЧДА Тарас Халавка висловив сумнів в доцільності виокремлення розділу «Зовнішньоекономічна політика» з розділу «Зовнішня політика», враховуючи ту обставину, що, наприклад, газові угоди з Росією є питаннями вже не зовнішньоекономічної політики, стільки є питаннями безпеки держави. Також Т. Халавка вказав на надмір обтічних загальних положень в проекті стратегії, проти яких ніхто не має нічого проти, бо бракує конкретики і реального змістового наповнення цих понять.

Доцент ЧНУ, голова обласної організації товариства «Знання» Ярослав Курко нагадав, що Чернівецька область є аграрною і дві третини її мешканців проживають в селі, тому нашого і подібних регіонів питання аграрної політики є стратегічно важливими. На думку Я. Курка, поставлене в проекті стратегії завдання створення окремих систем кадастру і реєстру на сьогодні є некоректним, оскільки насправді необхідно створити єдину кадастрово-реєстраційну систему. Неправильним, вважає Я. Курко, є намагання регулювати окремим законом питання експертної оцінки земель, бо це питання достатньо врегульоване національними та міжнародними стандартами оцінки землі, прописане в постановах Кабінету міністрів України. Так само недоцільно вводити до окремого закону відповідальність за порушення законодавства про купівлю-продаж землі, оскільки вона повинна регулюватися цивільним та кримінальними кодексами. Принципово неправильними вважає Я. Курко спроби нагально врегулювати орендні відносини державою. З одного боку ці відносини вже врегульовані законом про оренду землі, а з іншого боку держава не повинна надмірно втручатися у цивільно-правові стосунки між власниками землі. На думку Я. Курка, дуже неправильним є те, що в проекті стратегії питання аграрної політики обмежуються маленьким підрозділом. Адже основне завдання аграрної політики в Україні сьогодні – це створення нових інститутів аграрної політики, яких немає. Стратегія аграрної політики в Україні повинна також давати відповіді на запитання як стримати відтік з сіл молоді й жінок, котрі виїжджають на заробітки в міста чи за кордон і вже ніколи не повертаються додому, як зменшити рівень пияцтва чи що запропонувати тим мешканцям українських сіл, які в ХХІ столітті виживають виключно за рахунок натурального присадибного виробництва.

Обговорюючи проблеми зовнішньополітичної і оборонної політики Володимир Фісанов відзначив, що йому подобається концепція документу, яка вписує Україну не в колишню статичну систему двохполюсного світу, а в достатньо гнучку глобальну систему, яка постійно змінюється і яку сьогодні називають внутрішньо глобальними стосунками на відміну від традиційних міжнародних стосунків. І проблема України полягає в тому, як зможе вона протягом найближчих 10-15 років знайти гідне власне місце в цій системі, зайнявши відповідну нішу в міжнародному розподілі праці. Ми повинні навчитися робити реальну зовнішню політику, «реаль політік», як кажуть німці. Україна повинна знайти собі промоутера серед важливих гравців європейської політики. Так само, як Франція впродовж століття грає роль промоутера Румунії, такою країною для України могла би стати Німеччина, і це варто би було записати в стратегії розвитку України. Погано, що серед країн, які суттєво впливають на міжнародне становище України в цій стратегії немає Румунії, в той час, як ми знаємо, що ця країна є серед шести краї від яких залежить доля України. Це США, Росія, Польща, Румунія, Німеччина і Туреччина. Роль Румунії зростатиме тим більше, що ця країна робить цілеспрямовані кроки по поглинанню Молдови, яка нині відділяє Україну від Румунії. Росія включає всі свої можливості для такого ж поглинання Білорусії.

Тарас Халавка, нагадавши, що Чернівецька область має майже двісті кілометрів кордону з Румунією, висловив здивування з приводу відсутності бодай згадки про українсько-румунські стосунку в тексті проекту стратегії. Так само відсутні і майже будь-які згадки про сусідню Молдову, за винятком кількох слів про європейську націленість цієї держави. Т. Халавка нагадав, що в контексті сучасної внутрішньополітичної ситуації в Молдові реалізація її європейсько націленого сценарію по-суті означає аншлюс цієї держави Румунією. Тому, на думку Т. Халавки, стратегія розвитку стосунків України з Румунією і Молдовою, так само як і з Угорщиною, Словаччиною та Польщею повинна бути більш деталізованою з огляду на важливість цих стосунків для майбутнього нашої держави.

Що стосується стосунків України з ЄС і НАТО, то більшість українців позитивно ставляться до ЄС, натомість бояться НАТО. Тому у внутрішній політиці, на думку В. Фісанова, потрібно зробити акцент на розвитку стосунків України з ЄС, оскільки це є об’єднавчий фактор для нашої країни, проводячи в той же час просвітницьку і агітаційну роботу за вступ до НАТО. Наприкінці свого виступу В. Фісанов вніс пропозицію про створення неурядових аналітичних центрів і в Києві, і в Львові, і в Чернівцях, які би відстоювали б інтереси України перед західною громадськістю, бо сьогодні про Україну у всіх західних виданнях більше пишуть фахівці з проросійськими позиціями, висвітлюючи українську проблематику на догоду російським інтересам. Створення та налагодження роботи таких центрів могло б стати реальним внеском експертного середовища і в Києві, і в інших містах в розвиток стратегічних напрямків української зовнішньої політики.

Олександр Солонтай, аналізуючи зміст четвертої частини документу, ствердив, що його найбільшим недоліком є відсутність молоді як такої. Така ситуація є неприпустимою для стратегії, оскільки вона повинна бути спрямована на людей завтрашнього дня, а отже сьогоднішньої молоді. На думку О. Солонтая, те покоління політиків, які сьогодні перебувають при владі, не керується ціннісними критеріями і, навіть підписавшись під цією стратегією, ніколи не будуть її виконувати. Єдиний спосіб зробити політиків «слівними» (такими, що дотримуються даного слова і своїх обіцянок) – це кожної миті і при кожній нагоді нагадувати їм попередні їх слова. І кожну розмову з кожним політичним діячем в Україні ми повинні не з питання «Що ти зараз пропонуєш зробити?», по про це ми поговоримо в другу чергу. Насамперед ми поговоримо про те, що ти говорив раніше, і як ти це реалізуєш. І незалежно від того, чи ми згодні, чи не згодні з позицією цього політика, для нас головним при його оцінці має бути критерій – як він відповідає за свої слова. На практиці в молодіжній політиці це виглядає так. Молодь об’єдналася в таку громадську кампанію «Молодіжна варта» і примушує політиків постійно згадувати про все те, які вони зобов’язання давали і як вони їх виконували. Це стосується політиків всіх рівнів, в тому числі і кандидатів в президенти, котрі, навіть не ставши президентами, все одно залишаться народними депутатами. Завданням громадського сектору є створення інституційної пам’яті про політиків, партії та інші інституції для того, щоб людей брехливих і безвідповідальних карати найстрашнішим для них способом – не голосувати за них на виборах.

Валерій Євдокименко ствердив, що його часом просто приголомшує ступінь неконструктивності громадської думки, і ця неконструктивність є наслідком її некомпетентності. Очевидно, що підвищення компетентності публічних людей як у владі, так і в громадських організаціях повинна була би стати одним із пріоритетів четвертого розділу цієї стратегії. Голова Чернівецького обласного об’єднання «Свобода» Віталій Мельничук запропонував доповнити представлену авторами стратегії екологізацію суспільного життя України таким ефективним інструментом як люстрація, за допомогою якого очистили свій політикум наші західні сусіди. В.Мельничук запропонував при цьому широкий варіант очищення суспільства з метою позбавити впливу на прийняття важливих для нації рішень як злочинців комуністичної епохи, так і не менш одіозних «героїв нашого часу» – олігархів. На думку В. Мельничука, без кардинального очищення українського суспільства взагалі немає сенсу говорити про проведення реальних, а не паперових реформ. Яростав Кирпушко далі висловив своє бачення, чому ми в Україні не маємо розвинутої демократії – на його думку ми маємо цинічну владу, гуманних експертів і суспільство, яке до цього часу обирає на виборах циніків, казнокрадів і просто жадібних людей, постійно сподіваючись, що вони нам щось колись дадуть. Тож поки ми не будемо так само цинічно ставитися до цих політиків і загалом до влади, не захоплюючись ними, а вимагаючи в них детального звіту за виконання їх обіцянок, ситуація в нашій країні не поправиться.

(c) Володимир Старик, регіональний представник
Національної громадської Мережі підтримки реформ


Tags: ,