Про наше родинне дерево
/Автор – Степан КАРАЧКО (chernovstepan@mail.ru), краєзнавець, м. Чернівці/
Впродовж останніх століть на Буковині інформацію про народження, одруження та смерть людини в першу чергу записували у церковні книги (ще їх називають метричні книги, звідки і пішло слово метрика).
Що ж вони собою являють ці таємні книги?
По-перше, вони великих розмірів, іноді одна книга важить близько восьми кілограмів.
Окремі з них збереглись у доброму стані: шкіряна обкладинка та прекрасні записи чорнилом, збереглися навіть записи гусячим пером.
По-друге, такі книги оберігалися в минулому тисячолітті спеціальним церковним законом, і доступу до них ніхто не мав, окрім писаря та священика. Писарів здебільшого обирали на конкурсній основі. Основні вимоги – грамотність та гарна каліграфія. Церковні книги іноді можуть нам багато розповісти про наших пращурів.
На жаль, з плином часу та через різні обставини, за яких зберігалися книги, вони набули доволі непоказного вигляду: над ними «попрацювали» і вогонь, і вода. Окремо варто сказати про чорнила, якими робили записи у церковних книгах. Наприклад, за австрійської доби вони були дуже високої якості, їх привозили із Відня, такі записи добре збереглися, іноді навіть здається, що запис зроблений щойно. А записи зроблені кульковими ручками часто зовсім зникають не витримавши випробування часом. Трапляється, що розгортаєш архівну справу, а аркуші в ній чисті; особливо паста боїться сонячних променів.
В обласному архіві зберігаються церковні книги, починаючи із XVIIІ ст. Коли береш таку книгу до рук, складається враження, що повертаєшся у ті далекі часи. Гортаючи її сторінки, бачиш скільки, наприклад, народилося немовлят 1825 року в Чернівцях чи в будь-якому буковинському селі, скільки повінчалося того року, скільки людей померло. Розгортаєш сторінку наступною року і читаєш про народження у когось первістка. Тут і людські трагедії — записи про смерть. Церковна книга — це своєрідна історія в історії, яка немов оживає на твоїх очах.
У давні часи національність не фіксувалася. Домінувало віросповідання родини, зазначалося, до якої релігії чи конфесії належали батьки, до такої записували й щойно народжене дитя. Іноді можна бачити такі записи, як «син графа» чи «дочка барона» — саме ці люди були, як кажуть, з вищого суспільного прошарку.
На Буковині у минулому тисячолітті переважали такі конфесії: православна, греко-католицька, римо-католицька, іудейська.
У різних конфесій такі записи велися різними мовами: старослов’янською, німецькою, румунською, польською, єврейською, російською, українською, але переважали старослов’янська, російська та українська. Інколи для записів про народження, шлюб та смерть відводились окремі книги.
Наприклад, у православних церковних книгах велися такі записи: на титульному листі записувалася назва села (міста), дата початку реєстрації записів про народження, шлюб, смерть і кінцева дата таких записів.
Про народження подавали таку інформацію: рік, число й місяць народження, дата хрещення, номер будинку, де народилися дівчинка чи хлопчик (тут варто додати, що, наприклад за австрійської доби на Буковині всі будинки мали свої номери навіть у сільській місцевості); далі ім’я дитини (її називали на честь дідуся чи бабусі, або зверталися до церковного календаря, і називали новонародженого на честь святого, якому приурочений цей день; ім’я та прізвище батьків народженого, ім’я та прізвище хрещених батьків та кумів, прізвище священика, який охрестив немовля.
Якщо дитина була незаконнонародженою, це також зазначалося в окремій графі.
Про одруження записували наступне: дата одруження, ім’я та прізвище тих, хто вступає у шлюб, номер будинку, звідки походять молоді (якщо одне з молодят з іншого села — про це обов’язково вказувалося), прізвище вінчальних батьків та свідків, прізвище священика, який вінчав чи завершив таїнство.
Про смерть подавалися такі відомості: рік, число, місяць смерті, ім’я при похрещенні та постійне місце проживання, віросповідання та соціальний стан, звання, причина смерті (хвороба), назва хвороби (переважно у цій графі записано «сухоти»), прізвище та підпис священика, який здійснив обряд поховання.
Колись у різних селах Буковини церковні книги велися різними мовами та були різних форм.
Тут варто пригадати одну цікаву історію, що трапилась з моєю знайомою з Оттави (Канада), коли вона розшукала в архівах своє родинне коріння. Ось що вона розповіла: “Мої батьки походять з Буковини, із села Маморниця. Мій дідусь та бабуся виїхали до Канади, коли моєму батькові було років 9. Мій батько, коли був уже в поважному віці — понад сімдесяти років, сказав, що серце завжди підказувало йому, що у нього ще були сестри та брати, про яких він нічого не знав, і все мене просив, щоб я звернулася до архівних джерел у пошуках його родоводу. Я, по правді, у це не вірила, бо знала, що в мене ніколи не було рідних — ні тітки, ні вуйка, але щоб заспокоїти серце татуся, звернулась з листом до державного архіву Чернівецької області й отримала відповідь, що у мого батька були три сестри і чотири брати. Що ж з ними трапилося?
Я пригадала, що у штаті Юта (Америка) живе двоюрідна тітка, яка народилася також у Маморниці. Їй уже понад дев’яносто років, можливо, вона щось знає. Я сіла в літак і полетіла до тітки. Вона все підтвердила, що у мого татуся народилися брати та сестри, але всі повмирали маленькими і поховані у Маморниці, а вижив тільки мій батько.”
Таких людських доль можна зустріти чимало. Коли береш до рук таку церковну книгу, складається враження, що ти повертаєшся в інший вимір часу і перед тобою сотні й сотні людських історій, сповнених радості та горя, історії наших буковинців.
Приємно пригадати, що мною було досліджено у архіві генеалогічне коріння, яке походить з наших буковинських земель – таке належить, зокрема, Рамону Джону Гнатишину, генерал-губернатору Канади; Василю Курилику, художнику; Аркадію Жуковському, художнику; Євгенії Дутчак- Заячківській, професору оттавського університету; Миколі Бідняку, художнику; Ервіну Чаргофу, лавріату Нобелівської премії; Марії Руснак, журналісту радіо “Канада”; відомому в Америці архітектору Івану Жуковському; Зенонію Стефаніву, історику; та багатьом менш відомим особам, що мають родинне коріння у нас на Буковині.
Отже, ми з вами можемо дізнатись, а хто були мої пращури можливо вони мали високий титул чи високий чин, звідки походить наше фамільне коріння.
А як будувати своє генеалогічне дерево? – Запитаєте ви. Дуже просто: потрібно спочатку зібрати всю інформацію про ваших пращурів і починаєте робити таке собі дерево, яке росте і перші ваші предки повинні починатись з діда-прадіда – їх маєте розмістити в корінні самого дерева; а далі по наростаючому: це по гілках розміщати тих, хто народився наступним, де з’єднувались родини – і аж до сучасних днів.
Скажу чесно, що це надто клопітка робота, іноді вона займає багато місяців та років, але коли ти збереш до купи своє родинне дерево – тоді ти будеш знати звідки ти родом і хто були твої пращури.
/Автор – Степан КАРАЧКО (chernovstepan@mail.ru), краєзнавець, м. Чернівці/