Польська громада Буковині

Дослідження національних і національно-культурних рухів на теренах буковинських земель, які формувалися на цій благодатні землі, досі залишається однією з актуальних проблем сучасної історичної науки.

Важливим складником пізнання їхніх основних закономірностей, обставин зародження, динаміки та впливу на хід буковинської історії є вивчення національних рухів, поступ яких спостерігався на теренах монархії Габсбургів у другій половині XIX – на поч. XX ст.

З перших років приєднання Буковини до Австрії місцева влада, зацікавлена в якнайшвидшому освоєнні краю, намагалася створити сприятливі умови для цього і запрошувала на Буковину переселенців з різних регіонів і держав, зокрема центральних провінцій Австрії, Галичини, Трансільванії, Німеччини, Польщі Росії тощо. Переселенцям надавали певні пільги: вони звільнялися на 50 років від рекрутчини, на 10 років – від податків, отримували фінансову допомогу з боку держави.
17 вересня 1781 року було видано спеціальний “Патент про переселення”, згідно з яким оприлюднювалися пільги усім іноземцям, які бажали переселитися на територію Австрії. 20 жовтня цього ж року видали “Патент про віротерпимість”, який усунув конфесійні перешкоди для переселення. На Буковині були різні релігійні конфесії: православні, римо-католики, греко-католики, протестанти-лютерани, протестанти-реформісти, іудеї, старообрядці. Кожен народ, що переселився на Буковину, приніс сюди не лише свою культуру, звичаї й традиції, а й свою релігію.
Буковинський край завжди був краєм особливої толерантності до всіх національних осередків, що засиляли його землі.

З самого початку свої діяльності у (ХІХ ст.) польські організації на Буковині керувалися особливим гаслом, котре надрукували у першому номері “Газети Польської” (Чернівці, 30 липня 1883 р.): “Ми, поляки, у державі, у котрій живемо, хочемо бути елементом її порядку, спокою та суспільної згоди”. Це гасло товариства, котре зародилося в грудні 1989 р. Нині воно нараховує 6 відділів – у Чернівцях, Сторожинці, Старій Гуті, Нижніх Петрівцях, Тереблечі та Кіцмані. Загальна чисельність членів Товариств становить понад 500 осіб.
Початки організованого польського життя у Чернівцях сягають далекого 1869 р., коли було створено Польське товариство братньої допомоги і “Польську Читальню”, які частіше виступали під єдиною назвою – “Польська Читальня у Чернівцях”. Серед засновників слід згадати Александра Морґенбессера, Кароля Брунарського, ксьондза Ігнація Корніцького та інших. Товариство плідно розвивало свої культурно-просвітні ініціативи на терені міста й краю протягом другої половини XIX – початку XX ст.
Одразу після створення польської громадської організації виникла нужда у стаціонарному приміщенні для проведення культпросвітніх заходів – народному домі. На перших порах для громадських потреб доводилося орендувати апартаменти в готелі “Під Золотим Ягням”. Проте Товариству був потрібен власний дім. З ініціативи новоствореної “Газети польської” (редактор Клеменс Колаковський) 1883 р. розпочато в межах польських громад усієї Буковини акцію зі збору коштів для купівлі придатного приміщення. Оскільки наявних у касі Товариства грошей геть не вистачало, організували комплекс різноманітних концертів, театральних імпрез і за спеціальним дозволом крайового уряду – доброчинну лотерею.
Завдяки таким зусиллям “Польська Читальня” змогла в січні 1886 р. придбати будинок із невеликим садом і подвір’ям на вулиці Крайового Уряду. Восени того ж року відбулося урочисте освячення офіційного штандарту Товариства та першої його резиденції. З цією подією чернівецьку Полонію щиро привітали представники різноманітних німецьких, українських, румунських товариств міста.
Однак ряди членів чернівецької Полонії щороку розросталися, під патронатом Читальні поставали нові об’єднання, і їм ставало тіснувато в приміщенні Товариства. Особливо актуалізувалося це питання після заснування у 90-х роках ХІХ ст. цілої низки нових організацій: “Буковинського польського кола” (1890), “Сокола” (1892) (для ефективної діяльності якого були потрібні гімнастичний майданчик і спортзал), ремісничого товариства “Ґвязда” (1897), Польського ощадно-залікового товариства (1898), званого ще “Банком польським”, “Кола Пань Товариства народної школи” (1898) та інших, які вже не поміщались у “Польській Читальні”.
Однак відразу справити новосілля тодішнім польським товариствам не вдалося через неабияку запущеність будинку, який потребував капітального ремонту. Спродавши деяке громадське майно, провід Читальні за виручені кошти провів відповідні ремонтні роботи. І менш, ніж за рік постала перебудована й добудована споруда Польського Дому з гімнастичним залом і господарськими приміщеннями. Проектом керував архітектор Францішек Шковрон, а оздобленням великого залу, призначеного для театральних імпрез, балів, зібрань та урочистостей, займався інженер Конрад Гурецький. Різьбу по дереву виконали представники закопанської школи цього ремесла пп. Герасимович і Скварницький. Картину міфологічного сюжету на особисте прохання тодішнього редактора “Газети польської” Броніслава Кричинського написав Станіслав Качор-Батовський.
2 грудня 1905 р. відбулися урочисті входини і відкриття Польського Дому, який відтоді на довгі роки став осередком національно-культурного життя поляків Чернівців й усієї Буковини. Громадське святкування з цієї нагоди тривало аж два дні й зібрало біля тисячі активістів польського громадського руху з Буковини і Галичини. На цю непересічну подію відгукнувся варшавський часопис “Тиґоднік ілюстровани”, який вмістив на своїх шпальтах публікацію з описом зовнішнього вигляду та історії постання Народного Дому в Чернівцях.
Серед провідних активістів Польського Дому в Чернівцях початку XX ст. варто назвати, окрім згадуваних вже Тадеуша Мішке та Клеменса Колаковського, також Станіслава Влада, Яна Капрі, Владислава Мєжвінського та багатьох інших.
Польський Дім у Чернівцях працював на ниві розвитку польського національного і культурно-освітнього руху на Буковині і в часи румунської окупації краю. Оскільки місцева румунська адміністрація чинила всілякі утиски національних меншин, активу Польського Дому нерідко доводилося долати спротив влади. Після встановлення радянської влади діяльність польських товариств, як і інших національно-культурних організацій, у т. ч. й українських, опинилася на довгі роки під забороною, а їхні довоєнні активісти стали жертвами репресій та переслідувань.
Активність польського Товариства помітили й відзначили на історичній батьківщині. Його першого голову п. Ядвігу Кучабінську урядом Польської Республіки нагородили Кавалерським Хрестом Відродження Польщі та медаллю “Заслужений діяч польської культури”. Кавалерським Хрестом були відзначені сестри Ольга і Ельжбета Фіфар, медалями “Заслужений діяч польської культури” нагороджені учасники фольклорного колективу “В’янечек” с. Нижні Петрівці Сторожинецького району та його керівник п. Марія Каліцька, вчителька польської мови з польської недільної школи при Чернівецькій гімназії № 3 п. Люція Ушакова (її також було відзначено нагородою Міністерства освіти Польщі).
У жовтні 1996 року в Чернівцях відбулася урочиста посвята Дому Польського в його ж колишньому приміщенні. Лунали духовні та державні гімни Польщі й України, польську громаду з подією особисто привітав голова Чернівецької облдержадміністрації, надійшли вітальні адреси від усіх національно-культурних товариств краю, а за святковим столом тости виголошували впереміж польською, українською, німецькою, румунською та ідиш. Присутні тут активістки ще довоєнного Дому Польського й жива чернівецька легенда – близнючки пані Фіфарки розчулено перемовлялися з іншими старожитцями: “Wszystko tak, jak to niegdys bylo w starych dobrych Czerniowcach…” А у відповідь звучало: “Ja, alles war schon in Czernowitz…”
З 1997 р. Товариство польської культури очолює доцент історичного факультету ЧНУ ім. Юрія Федьковича п. Владислав Струтинський. За ініціативи нового правління були розпочаті масштабні реконструкційно-ремонтні роботи у чотирьох кімнатах, переданих Товариству міською радою в історичному Польському Домі. Всебічна матеріальна і моральна допомога та підтримка з боку Товариства “Спільнота Польська” (Варшава) дала можливість провести капітальний ремонт приміщень.
Минуле національних меншин нашого краю повсякчас користується неослабною увагою дослідників України та науковців з різних держав світу. Саме у державному архіві Чернівецької області зберігаються унікальні документи про історію національних меншин на теренах буковинських земель.

Степан Карачко, краєзнавець [chernovstepan@mail.ru], член спілки архівістів України
На світлинах 1.Польський народний дім в Кутах, 2.Польский дім у Чернівцях.
Літурарутрий редактор – Юля Вінт [okoalka@ukr.net]


Tags: , ,