“Небилиці про Івана”, Львівський Національний академічний драматичний театр імені М.Заньковецької


Такий театральний вечір – мабуть, найкраще вшанування пам’яті Миколайчука на його 70-ліття.

“Небилиці про Івана” – кіносценарій, написаний Іваном Миколайчуком:

1983 – Миколайчук створив сценарій картини «Небилиці про Івана», 1984-го готувався до роботи над фільмом за цим сценарієм, але постановку «Небилиць…» дозволили лише восени 1986 року. Проте через важку хворобу автор розпочати зйомки так і не зміг. Фільм зняв 1989 року (уже по смерті Миколайчука) Борис Івченко (кіно можна завантажити і подивитися).

“Небилиці про Івана” – не такі вже й небилиці: як і тоді, у часи першої світової, кривда замість правди, люди незрячі, а життя сповнене несподіванок.

Сам Іван – український супергерой; мандрує світом, допомагає людям (рятує від незрячості, зайвих грошей, бідності й навіть від самотності), ніколи не зупиняється – бо шукає свою долю, і не зупиниться доки “кривда замість правди”;
а ще – він філософ, авантюрист, і навіть пророк. ПростИй, але не прОстий, справедливий – але справедливість ця його власна, особлива. Перелюб, наприклад, із попадею – святе діло, вкрасти у попа величезного годинника – також, виправдати на суді невдаху-крадія – і це чудово; та й звести в могилу 100-літню бабу щоб її майно, нарешті, дітям-онукам дісталося – без проблем.
Тобто держава з її законами, церква зі своїми – абсолютно не авторитет; він, Іван, народжений Народом – у якого своя правда і своя справедливість.

Тема чоловіків і жінок; тема релігії, церкви і Бога; тема бідності й багатства; тема конфлікту поколінь, життя і смерті, війська та війни, влади у цілому, суду і справедливості… – ця казка зовсім не дитяча, і зовсім не поверхнево-весела. Це глибокий філософський погляд на “сьогодення” – яке завжди буде таким самим “сьогоденням”.
Тож Іван, мабуть, навіки приречений мандрувати світом.

Сама вистава (інформація про виставу на сайті театру імені Заньковецької) – гарно поставлена екранізація “театризація” оригінального сценарію; чудові костюми, гарні пісні, характерні образи, музИки, окремі елементи декорацій (як, наприклад, коза на колесах); усе гарно й гармонійно (кілька слів про виставу від Високого замку).
Зрештою, режисер – Вадим Сікорський, а театр – імені Заньковецької; це вже певний знак якості.


Початок вистави і кінець вистави – такий собі Човен Життя: некваплячись пливе собі у майбутнє


Іван – грає на інструменті, виготовленому з кози


Молода попадя – яку Іван героїчно рятує від самотності кілька разів


Піп – поки що із великим золотим годинником, сповідує Івана і прощає тому усі гріхи (в тому числі й викрадення власного годинника)


А ось і сам годинник


Пісня для побитих війною вояків


Молода родина – ніяк не діждеться доки вмре стара баба і не перепише на них усе майно


А ось і 100-літня баба – думає, що знайшла собі нареченого


Та сама столітня баба:)


Іван тепер – суддя, швидко і якісно вирішує кримінальні та майнові справи


Іван, перевдягнений на жінку


Допомагає знайти істину філософам-мільйонерам (безуспішно для них, але позитивно для одного жебрака)


Рушник – це річка


Жіноче військове формування; Іван обманним шляхом обіймає командну посаду, отримує відповідні повноваження – і відправляє усіх по домівках: “борщ варити, дітей родити”


Як і коли прийшов – іван грає на інструменті з кози і йде далі


Човен Життя – ним вистава починається, ним же і завершується; гарно і символічно

Гарна вистава, чудове відзначення 70-річчя Івана Миколайчука;
дивно, але у залі були вільні місця – хто мав бажання піти на виставу, але думав, що квитків уже немає і через це не пішов, – мають привід шкодувати.

А завтра – ще одна вистава, цього разу вже нашого театру, “Тисяча снопів вітру” – про Івана Миколайчука, про його життя. Не пропустіть!


Tags: , , ,