Прем’єра «Мій бідолашний Марат»

До Дня Перемоги Чернівецький академічний музично-драматичний театр підготував чудовий подарунок. Виставу за п’єсою Олексія Арбузова «Мій бідолашний Марат».

Як казали глядачі у залі, вже давно у театрі не було вистави за тематикою воєнних часів.

Сюжет вистави повертає нас у далекий 1942 рік – коли доля зводить трьох абсолютно різних людей, у крихітній кімнатці блокадного Ленінграду. Юну шістнадцятирічну Ліку, прагматичного юнака Марата і «мамусиного синка» Леонідика. І який би не був страшний час, але місце коханню завжди знайдеться. Стрілам Амура байдуже який то час, війна чи ще щось, вони просто знаходять своїх жертв і пронизують їхні серця чудовим почуттям – коханням.

Але у коханні є ще один закон: «третій завжди зайвий». От і героям п’єси приходиться жертвувати своїми почуття заради щастя і благополуччя інших людей.
Але якби не обманювали головні герої самих себе, кохання, пронесене крізь багато років у серці, завжди зводить люблячі серця докупи; заставляючи дивлячись у вічі один одному сказати ті завітні і так довго очікувані слова: «Я тебе кохаю».

Актори чудово передали атмосферу тих часів. Гра була відмінна (лиш одне зауваження, дуже тихо вимовлялись слова, фрази, і у залі часто було не чути про що йде мова на сцені).

Мені особисто дуже сподобався Пан Леонідик, його гра була, ну просто «на грані».

Оформлення сцени було простим, відображало побут тих часів. Досить вдалим було і музичне оформлення. Чого лиш коштував граючий патіфончик.

Однозначно, вистава заслуговує на перегляд. І як сказала головна героїня: «Не біймося бути щасливими», бо ми того заслуговуємо- кажу уже я.

(с) Людмила Шеремета [lekssus@bukovynaonline.com]

  • Anonymous

    Дякую за змістовну рецензію. Хочеться відвідати виставу вже тому лишень, що ніц нічого не зрозуміло з відгуку. Пані Людмилі порадив би ознайомитись бодай з азами театральної критики, аби писаний на круглій колінці матеріал не нагадував за змістом репліку-рецензію героя популярної совітської телекомедії: "Колоріт в полотнах, канєшна, єсть, но вот… рамкі хатєлось би пабага-а-чє!". Тоді,може, і про "патіфончік" не буде потреби згадувати.

  • Людмила

    Насамперед, шановний чи шановна, перш ніж писати, підпишіться нормальним ім'ям, а то ви своїм "бідним Юріком" від мене далеко не втекли. Якшо маєте шо сказати, то робіть це відкрито і чесно. А то ваше "передайте нашим, щоб …." якось не пасує:)))

    Я намагалась тут не критикувати, а просто ділилась враженням від перегляду.

    Так, ви праві, знань у цій області мало, то якшо буду продовжувати цю справу, обов'язково познайомлюсь з відповідною літературою.

    А на останок, однієї мети я всеж досягла, ви таки підете на виставу!А для мене – це уже маленька перемога.

  • Тетянка

    ШАНОВНІ! Не потрібно суперечок! Я була на виставі. Слів немає – одні емоції. Я настільки була вражена побаченим, що ледь знайшла сили в тремтячих колінах, щоб подарувати акторам квіти. Дуже гарна гра акторів, чудово і досить точно відтворений час, про який йдеться у п”єсі, вдалі рішення режисера і професійно поставлене світло. Вже третій день, а я все ще в зАхваті! Побільше б таких вистав! Раджу всім подивитись – кожен знайде щось для себе!





ТЕҐИ:
internet Literatur Cafe Анонс Буковина Література Мистецтво Новини Освіта Охорона здоров’я Події Політика Святкове Статті Театр ім. О.Кобилянської Художній музей Чернівці афіша в Україні виставка вшанування пам’яті презентація прес-конференція прес-реліз фестиваль фото