Спільного у нас більше, ніж ми думаємо. Колір шкіри не має значення

Тут і далі – голос Павла Гудімова, пісня – також його.

Рінгтони для скачування (мелодія Павла Гудімова, що у відеороликах)

Кілька постерів (доступні для скачування у великому розмірі й абсолютно вільно можуть бути віддруковані):


(скачати у форматі tiff, 41.7 Mb)


(скачати у форматі tiff, 42.4 Mb)


(скачати у форматі tiff, 40.1 Mb)


(скачати у форматі tiff, 45.2 Mb)


(скачати у форматі tiff, 48.8 Mb)

Офіційна інформація про кампанію щодо культурного розміїття тут.

Невеличкий фотозвіт з “культурного розмаїття” в Чернівцях:


Луа Поттьє, координатор проекту “ініціатива розмаїття”, представник МОМ в Україні
Даніель Карон, надзвичайний і повноважний посол Канади в Україні
Дайва Вілкєліте, старший координатор програм представництва МОМ в Україні
Юлія Яківчек, голова служби в справах дітей Чернівецької ОДА


Люди у футболках – “живі книги”, з якими мали поспілкуватися школярі.

“Спільного у нас більше, ніж ми думаємо. Колір шкіри не має значення” – класне гасло, без перебільшень.
Правда, школярам як “живі книги” представили лише чотирьох представників негроїдної раси, одну індуску та одного корейця.
Усі інші “живі книги” – це були росіяни (оце дійсно, не бачили наші буковинські школярі росіян, тут точно потрібно було налагоджувати культурний контакт…), поляки (те саме…), євреї (оце так! хто-хто, а євреї на Буковині – дивина!); і навіть один білорус (який нічим не відрізнявся від росіянина у вербальному плані). Крім того – сам повноважний і надзвичайний посол Канади в Україні.

Тепер дуже коротенько про саму філософію заходу: я не знаю як вам, а мені особисто ця назва “У Чернівцях стартує соціальна кампанія щодо культурного розмаїття” видається дуже навіть кумедною. У Чернівцях, знаєте, соціальна кампанія щодо культурного розміїття тривала завжди, і ніколи не припинялася.
ЗНАЙШЛИ, якщо чесно, КОГО ТОЛЕРАНТНОСТІ ВЧИТИ І КУЛЬТУРНЕ РОЗМІЇТТЯ ПРОПАГУВАТИ!
Смішно, дійсно смішно.

Будь-який канадієць, як лиш йому прийде до душі таке бажання, – може в будь-який момент приїхати до України, жити тут скільки заманеться, працювати і взагалі мати усі права. Як і будь-який власник “шенгенського” паспорту.
Чи може українець у них почуватися так, як вони у нас??? Чи має такі ж права?
І вони нам розповідають про рівність і толерантність!
Ці люди приходять до і так одного з найтолерантніших країв у світі – і вчать нас правильно сприймати культурне розмаїття.
Абзац.
Антракт.

А для того, щоб влаштувати, говорячи людською мовою, зустрічі молоді з представниками дійсно нетипових для Буковини етносів – так-ось, для цього, виявляється, потрібно, щоб за справу взялася Міжнародна організація з міграції, і вже згаданий Надзвичайний і Повноважний.
Самі, знаєте, такий проект (який не потребує ЖОДНОЇ копійки бюджетних коштів!) не потягнемо. Незріла бо ще в нас демократія.

На моє ж пряме запитання “чому саме ТУТ подібний проект реалізується, чому не там, де він дійсно потрібен?” пані Дайва зазначила, що, мовляв, проект це пілотний, і щоб він одразу не “помер” – потрібно проводити в нескладних умовах.
Ну що ж. Провели.





ТЕҐИ:
internet Literatur Cafe Анонс Буковина Література Мистецтво Новини Освіта Охорона здоров’я Події Політика Святкове Статті Театр ім. О.Кобилянської Художній музей Чернівці афіша в Україні виставка вшанування пам’яті презентація прес-конференція прес-реліз фестиваль фото