Ірина Фаріон: «Війна з Бандерою приречена»

Істерія навколо Степана Бандери має два джерела пульсації: внутрішнє і зовнішнє. Внутрішнє виплекане спершу польськими, а потому російськими загарбниками, що вичавлюють українську душу і мутують свідомість українців у відступників та яничарів – за це нація ще довго і жорстко платитиме свою жертву і одна з них – теперішня влада по-радянському виплеканих дегенератів.

Саме представники цих дегенератів явили рішення Донецького суду. Саме вони намагаються повторити подібне у Криму. Саме вони організовують виставки про начебто звірства бандерівського руху тощо. Все це не лише від убивчої для національного духу зміни етноструктури нашого краю на Сході, Півдні країни, але і від пригаслого радикального націоналістичного духу по всій країні, зокрема у злібералізованій Галичині. Панує безликість, пристосуванство, угодовство, страх: «Маліють люди – висяться царі». Це найкращий ґрунт для утвердження дегенератів – і їхній панічний страх перед радикалізмом водночас інтелектуала, мислителя, месника і воїна Степана Бандери.
Їхній отруєний розум, чорна душа і покорчений дух ірраціонально не сприймає величі цієї постаті, смерть якої кличе націю до безсмертя. Малі ніколи не розуміли великих, слабкі – сильних, малодушні – одержимих, перевертні і зрадники – героїв. Бо кожен ніякий і посередній лише свої риси та потреби приписує іншому. Звідси їхня агресія, хамство і безсилля позірної сили. Звідси неминучий час їхнього повного краху, позаяк будь-яке явище органічного і суспільного життя на стадії дегенерації, себто розкладу, виділяє найбільше фізичного і морального смороду та бруду. На інше вони не здатні за природою. Отже, чим більше бруду вони виригують, то швидший їхній крах і могутніший Дух Бандери.

Зовнішнє джерело пульсації – Росія та Европейська унія. «Росія при всіх внутрішніх перемінах ніколи не зміняла, ні не послаблювала свого імперіялізму – гону загарбувати, визискувати й нищити інші народи, зокрема український», – С. Бандера. Звідси постійне і неухильне втручання цієї держави через своїх посланців – зграї регіонів, комуністів тощо – у духову авру нашої нації: мову, культуру, історію і церкву. Чого вартує мій майстер-клас у дитячому садочку, демонізований російськими ЗМІ. Навіть така прецікава забава-навчання з українськими дітьми у них викликає істеричні припадки, і не тільки у них, але у своїх виродженців, холуїв, пристосуванців та хитромудрих радників з витруєною духовою силою і переламаними хребтами. Так зовнішнє джерело неминуче лучиться із внутрішнім, бо засадничо вони тієї самої природи: страх, агресія, духове безсилля перед одержимістю, правдою та ідеєю свободи.

Рішення Европарламенту від 25 лютого 2010 року вкотре задемонструвало приховану сутність цієї штучної і нетривкої, як на мене, інституції: жаль з приводу присвоєння Провідникові Організації Українських Націоналістів Степанові Бандері звання Героя України. Це не що інше як логічна нахабна витівка космополітичних евродепутатів, що є не лише проявом брутальної зневаги до одвічних прагнень суверенности нашої Нації, але й до головного втілювача у життя цих ідей – Бандери. Европа завжди була послідовна у знищенні українського Духу: коли в Парижі та Роттердамі убивали Петлюру і Коновальця; коли руками Польщі чавили ЗУНР; коли зраджували неповносилу, уражену соціялізмом УНР, кидаючи її до рук людиноненависницької Москви; коли Росія виморювала Україну голодом, а тепер Европа віртуально підігрує Росії у газовому шантажі України… Убитий Бандера надто промовисто виступає жорстким оскаржувачем такої спроституйованої поведінки надто старої Европи, аби вона могла згадати, що саме у націоналістичний спосіб творила свої національні держави на межі ХVIII – ХIХ століть.
Тепер ці держави, попри устабільнені матеріяльні блага, нагадують струпи морально-духового виродження і вишуканого лицемірства. Знаково і те, що саме Польща зініціювала назване рішення, позаяк, почуваючи історичну кривду до росіян, вона сповна у своїй псевдошляхетській писі та зверхності відігрується на українцях у кульмінаційних точках нашої історії. Саме польський окупаційний режим у Галичині (починаючи від ХIV століття) виплекав український націоналістичний Дух на чолі з Є. Коновальцем, а потім С. Бандерою. Він скристалізувався у польських та німецьких тюрмах і став гідною духово-мілітарною відповіддю радикальних українців на суцільну полонізацію української освіти, криваву пацифікацію нашого краю і приниження нашої церкви. А ще поляків особливо дратує, що УПА під проводом С. Бандери 1943 року виграла розпочату поляками 1918 року українсько-польську війну, вщент розгромивши польську «Армію крайову»…

І Москві, і Варшаві, а тепер ще і Брюсселю маємо подякувати за розростання нашого націоналістичного Духу. Прикметно, що найбільші націєцентричні викиди енергії українці робили саме тоді, коли їх найбільше чавили. Зараз, гадаю, вступаємо знову у той час, позаяк, попри гадану незалежність, у середині країни маємо виплекану в радянські часи антиукраїнську гидру на чолі держави. Проблема лише в тім, що джерело живлення цієї гидри, як і наших «милих» закордонних сусідів, – брудне і неправдиве, а отже, приречене висякнути. Натомість Дух Бандери незнищенний – тому такий небезпечний для внутрішніх і зовнішніх ворогів. Їхні потуги смішні. Наші можливості безмежні.

Ірина Фаріон
Депутат Львівської обласної ради від ВО «Свобода»
Член Політради ВО «Свобода»
Лауреат премій ім. О. Гірника та Б. Грінченка
Доцент катедри української мови Національного університету «Львівська політехніка»

  • Ігор

    Дуже гарна стаття, але орфографічних помилок безліч!

    Микола, перечитуйте матеріал перед викладанням =)

  • Ну як можна після такої мовознавиці щось ще переправляти???:)))





ТЕҐИ:
internet Literatur Cafe Анонс Буковина Література Мистецтво Новини Освіта Охорона здоров’я Події Політика Святкове Статті Театр ім. О.Кобилянської Художній музей Чернівці афіша в Україні виставка вшанування пам’яті презентація прес-конференція прес-реліз фестиваль фото