Дністер: що ми п’ємо?

У липні цього року ЮНЕП / ГРІД-Арендал, Zoï environment network та асоціація «Зелений хрест» в рамках проекту ЕЭК ООН-ОБСЕ-ЮНЕП «Транскордонне співробітництво та стійке управління в басейні р. Дністер» під егідою міжнародної ініціативи «Навколишнє середовище і безпека» (ENVSEC)  провели прес-тур і майстер-клас по екологічній журналістиці:“Екологічні проблеми басейна Дністра  і шляхи їх рішення: роль превентивної екологічної журналістики” журналістам західних областей та Молдови. Основним завдання цього заходу було нагадати широкому загалу, що екологічні проблеми нашого регіону — це не тільки Чорнобиль.

Дністер — транскордонна ріка, друга за розмірами в Україні та головна водна артерія Молдови. Тече спочатку на північ, потім на південний схід через Західну Україну, Поділля, республіку Молдову і вже недалеко від Одеси втікає у Чорне море, через Дністровський лиман.
В басейні ріки площею 72 тис.км2 мешкає понад 10 млн. населення, при цьому на Молдову припадає 19.2 тис.км2 , що складає 57 % її території. Безпосередньо на берегах Дністра розміщені такі промислові центри як Тирасполь (182 тис. населення), Бендери (159 тис.), Новий Розділ, Заліщики, Могилів-Подільський, Сорока, Кам’янка, Рибниця, Дубосари з населенням до 100 тис. чоловік в кожному з них. Густина населення в басейні Дністра доходить до 130 людей на один кв. кілометр.  Питною водою з Дністра або його допливів забезпечуються Одеса, Кишинів, Львів, Чернівці, Сорока, Більці, Іллічівськ та інші менші міста.

__________________________________

І саме тут, практично на цих річкових берегах, і сконцентрована видобувна промисловість нафти і газу, солей, розвинута хімічна, деревообробна, цукрова, паперово-целюлозна промисловість, енергетика, сільське господарство…
Одним з найбільших промислових центрів Західної України, де виробляється третина всієї промислової продукції Івано-Франківської області і один відсоток – всієї України – є Калуш.
Перша письмова згадка про Калуш датована 1437 роком. Назва міста правдоподібно походить від слова «калюші» – природні сольові джерела, в яких у давнину добували сіль. 1840 року робітники однієї з копалень натрапили на поклади незвичайної солі з гірким присмаком. Породу відправили на експертизу до Відня, яка засвідчила, що це калійна сіль. З того часу і започаткований її промисловий видобуток, а у радянський період тут було збудоване хімічне підприємство.
Калійна порода у Прикарпатті залягає на невеликій глибині і саме тому найпростішим способом її видобутку було визнано кар’єрний. У 1967 році побудували Домбровський кар’єр площею близько 400 гектарів. Виробництво було розширене та реорганізоване в хімічний концерн «Хлорвініл». Під землю пускали воду, яка розчиняла сольові поклади, на поверхню відкачували ропу і висушували на сонці. А порожнини, що залишилися після видобутку солі, заливали концентрованими розсолами. Очікували, що вони мали кристалізуватись і зміцнити камери шахти. Та через прийняття свого часу неправильних рішень щодо експлуатації насправді все відбувалося навпаки — почалося просідання грунтів та утворення проваль на території Калуша і двох сіл — Кропивник та Сівка-Калуська, руйнувалися будинки, комунікації, відбулося засолення водоносних горизонтів.
А у 1996 році через брак державної підтримки єдиний в Україні завод з виробництва калійної солі, який використовував кар’єрну сировину, зупинився. З тих пір Домбровський кар’єр з року в рік все більше затоплюється. .. Води додають і традиційні в прикарпатському регіоні повені, а також існує загроза прориву річки Сівки у Домбровський кар’єр. У разі виникнення такої ситуації за якихось 2-3 дні рівень розсолів може піднятися до водоносних горизонтів, а відтак — можливий прорив розсолу та потрапляння у води Дністра.

Не менш небезпечні і хвостосховища — штучні водойми, наповнені концентрованими соляними розчинами, які утворилися як побічний продукт виробництва добрив: породу розчиняли водою, з розсолу виокремлювали корисні компоненти — калійні солі, а рідину, що залишалась, зливали у штучні водойми.
Та існує ще і полігон гексахлорбензолу, на якому зберігається близько 22 тисяч тон цієї політропної отрути, а це третина усіх токсичних відходів України. Гексахлорбензол відноситься до речовин першої категорії небезпеки і є стійким органічним забруднювачем, який вважається імовірним збудником ракових захворювань у людини.

Верховна Рада України 12 лютого 2010 року схвалила указ Президента Віктора Ющенка «Про оголошення територій міста Калуш та сіл Кропивник і Сівка-Калуська Калуського району Івано-Франківської області зоною надзвичайної екологічної ситуації». Інститутом «Гірхімпром» було розроблено проект «Консервація Домбровського кар’єру з рекультивацією зовнішніх відвалів №1, №4 та хвостосховищ №1, №2». Для його реалізації за розпорядженням Кабінету міністрів України №381-р з резервного фонду державного бюджету було виділено 398 міль­йонів гривень. З виділених коштів на консервацію Домбровського кар’єру було передбачено 51 млн грн, на утилізацію відходів гексахлорбензолу – 298 млн, на придбання медобладнання – 49 млн. З них 45 мільйонів надійшло до міської казни, решта до облдержадміністрації Івано-Франківщини.

Вже рік, як мали розпочати транспортування небезпечного вантажу в Англію на утилізацію, але нічого із запланованого так і не було доведено до кінця: не вистачає коштів…
Наразі, 16 вересня 2011 року, як повідомляє прес-служба Міністерства екології та природних ресурсів України, з полігону небезпечних відходів міста Калуша відправлено першу у цьому році партію гексахлорбензолу – 20,894 тонн. З України небезпечний вантаж автомобільним шляхом вирушає до Польщі, де токсичні відходи утилізують на спеціалізованому підприємстві. Всього у 2011 році заплановано вивезти 7,5 тис. тонн.

Можливо, цього разу починання буде успішним?.

 





ТЕҐИ:
internet Literatur Cafe Анонс Буковина Література Мистецтво Новини Освіта Охорона здоров’я Події Політика Святкове Статті Театр ім. О.Кобилянської Художній музей Чернівці афіша в Україні виставка вшанування пам’яті презентація прес-конференція прес-реліз фестиваль фото