В пошуках буковинського коріння… Василь (WILLIAM) Курилик

/Автор – Степан КАРАЧКО (chernovstepan@mail.ru), краєзнавець, м. Чернівці/

Про нашу діаспору, що емігрувала у широкий світ починаючи з початку дев’ятнадцятого століття, в народі говорять так; “Нашого буковинського цвіту розцвіло по всьому світу”.
Ми з вами знаємо цілу плеяду відомих прізвищ, тих хто в далеких світах прославив наш буковинський край.

Пригадую, десь в кінці сімдесятих років мені до рук потрапила канадська україномовна газета „Батьківщина”. На шпальтах цієї газети була велика стаття про творчі здобутки художника на ім’я Василь Курилик. Про нашого земляка та обдарованого художника я вирішив розказати також в місцеві газеті. Нажаль моя коротенька публікація потрапила прямо в органи КДБ. Мене неодноразово туди викликали і „переконували”, що не варто писати про „НИХ”. Скільки тоді я мав мороки з тими службами – то краще не згадувати…

Вважаю своїм обов’язком робити такого роду публікації, розповідати про „НИХ” . Щоб ми з вами пам’ятали про тих, які народившись в далеких світах, але з любов’ю та шаною ставиться до нашого буковинського краю. Саме таким був Василь (WILLIAM) Курилик, родинне коріння якого походить зі славного села Борівці, що розкинулось між двома річками – Прутом та Дністром.

Його батьки були другою хвилею буковинських емігрантів до Канади. По приїзду в середині 20-х років ХХ ст., сім’я Куриликів поселяться спочатку в Альберті потім у Манітобі. Дід Василя Курилика емігрував до Канади ще у 1896 році. У сім’ї Марії та Дмитра Куриликів у 1927 році народився Василь у місті Вайтфорді, провінція Альберта. Окрім Василя в родині було ще два брати та чотири сестри. Але саме Василю судилося стати видатним художником.

Василь, навчаючись у Манітобському університеті, у 1949 році отримує ступінь бакалавра гуманітарних наук. В цьому ж році сім’я Куриликів переїжджає жити на постійне місце проживання в Онтаріо.

Василь проти батьківської волі поступає навчатися в мистецький коледж в місті Торонто. Його уроки проходять у відомих вчителів – художників Фреді Гайтена, Карла Шейфера та Еріка Фрейфелда, які у своїх творах реалістично відображали тамтешнє сільське життя. Також міське життя 20-х-30-х рр. ХХ століття. Саме становлення молодого художника відбулося під впливом цих художників. Це була так звана течія післявоєнного образотворчого мистецтва, яке відкидала європейські абстрактні та сюрреалістичні модерністські ідеї, почуття суспільного обов’язку.

Також Василь звертався до школи художників ренесансу, фламандської та німецької, які тоді були надто модними.

Василь розширює свій творчий шлях як художника, продовжує навчання у коледжі Мехіко (Мексика) в школі Сан Мігель де Ал’єнде. Там отримує практичні навики малярства. Також відвідав Мехіко сіті, познайомився з фресками художника Дієго Рів’єри в палаці мистецтв. Провчившись там рік він повертається до Канади.

В 1952 році Василь Курилик сильно захворів, лікувався в Англії. Пізніше він відвідує Ізраїль, духовну мекку християнства. Там він блище знайомиться з місцями, де відбулися діяння святих апостолів та Ісуса Христа. Після довгих міркувань він задумав написати велику серію картин про діяння раннього християнства на землі.

Вперше велика публічна виставка художника відбулась у 1960 році. Це був так званий звіт художника за десять років його творчості. Місцеві критики надто обережно віднеслись до палітри художника. Наступні виставки вже мали тематичну направленість. Слідуючи виставка носила назву „Спогади про життя на фермі та в чагарниках”. Цей цикл картини є спогадами художника про його дитинство та життя його родини на фермі та сільський побут того часу.

Ці дві виставки мале велике етнографічне навантаження для молодого художника. Тут можна спостерегти життя та побут українських емігрантів в Канаді.

Про їхню моральну та духовну культуру – яку вони старались ревниво оберігати. Тут є серія картин під назвою „Приїзд на манітобську землю”, „Зелені свята”, Манітобські святкування” та інші.

Незважаючи на те, що Василь Курилик з початку 50-х проживав переважно в міському оточенні, він постійно у своїй творчості повертався до сільського побуту реалістичних картин фермерського життя, немов цим підтверджував, що його пращури були споконвічними сільськими хліборобами.

І Курилик їде в Єрусалим. Мандрує стежками, якими ходив Месія, дихає повітрям Землі обітованої, намагається все відчути і пізнати, накопичує матеріали з релігійної літератури і місцевої преси. А згодом утілює свій замисел у життя, крізь традиційні біблійні сюжети виразно зображуючи сучасні історичні реалії…

“Страсті Христові”

І ще один з найвидатніших циклів картин Василя Курилика – “Страсті Христові”, який він задумав і втілив у життя наприкінці 50-х років. Це 160 акварелей і полотен, у котрих митець утілив ідею споконвічної боротьби добра і зла. Своїм чітким зором і почуттям митець ніби переносить нас на 2 тисячі років назад. Ось Ісус Христос припав на коліна. Довкруги темрява, тьмяне коріння, дерева. Обличчя Сина Божого не видно, тільки зведені до неба в молитві руки. В них читається біль, страждання і безмежна любов. У наступній картині символічний передній план – грати, крізь які видно ізраїльських первосвящеників, котрі радяться, як знеславити або знищити Месію. А ось апостол Петро тричі зрікається свого Вчителя. З долонь Понтія Пілата злітають краплі води: він перед натовпом “умиває руки”. Далі прив’язаний до хреста Ісус, Його закривавлене тіло. Мученицька Голгофа. Художник ніби дивиться на події з висоти пташиного лету. Верхівка хреста, на якому розпинають Сина Божого. Один з римських легіонерів вбиває в руку цвях. Ще мить, і хрести з розіп’ятими піднімуть… І знову височінь неба, насувається темрява. Здалеку видно місто і три хрести. Ніби напливає профіль знеможеної людини. Здається, ось-ось прозвучать євангельські рядки: “Боже мій, чому Ти мене зоставив?”. Далі наче стоїмо всередині гробниці, де покладене тіло Месії, бачимо, як до її входу котять великий камінь. Потім полотна світлішають. Дивним сяйвом оповите обличчя ангела, на якого теж дивимося з гробниці. А самого Ісуса там уже немає – настало Святе Воскресіння! Яскрава панорама, зелені кольори… А на гору піднімаються люди, котрих стрічає Він – світлий, спокійний, з ледь помітними слідами цвяхів на руках, в очах – добро і любов.

Усе це діялося з Божої волі. Художник і не уявляв собі, що пізнавши Господа розумом і серцем, ілюструватиме рядок за рядком Євангеліє від Матвія і створить таку грандіозну серію. Бо вважав себе, як сам висловлювався, “практично атеїстом”. Але одного дня, коли перебував у Мексиці і почувався у такій страшній матеріальній скруті, що нерідко ночував під мостом, йому наснився зодягнутий в біле чоловік. Той сказав, що Василя жде справа, яку той мусить зробити. Згідно з цим велінням художник повертається в Канаду, де на лісоповалі в провінції Онтаріо заробляє кошти на поїздку в Англію, аби шляхом навчання вдосконалити своє мистецьке вміння. Там знову нужда, що призводить Курилика до хронічної депресії. На додачу ще й реальна загроза втрати зору… Та сталося диво. За одну ніч до Василя повертається здоров’я і здатність добре бачити. Чому вирішальним чином допомогла лікар Маргарет Сміт, котра ще більше навернула свого пацієнта до Бога. На знак подяки в нього зароджується думка ілюструвати Святе Письмо.

До художника приходить світова слава. Про нього знімають фільми, пишуть книги. Уряд нагороджує його найвищою відзнакою для цивільних осіб – орденом Канади. “Курилик є митцем, котрий, як Моцарт, приносить світло з іншого світу”, – захоплюються визначні авторитети.

Цікавим є те, що художник до кожної своєї картини робить ще оригінальний опис, так звану оповідь про задуми та втілення, що саме художник хотів донести до глядача.
Восени 1969 року сім’я відомих колекціонерів з Торонто Колянківських отримали з України десятки картин відомих художників – Павла Горобця, Сергія Шишка, Олекси Шатківського, Олени Яковенко, Олени Яблонської, Григорія Смольського, Миколи Глущенка та інших, також художників Закарпаття: Антона Кашшая, Золтана Шолтеса, Федора Манайла, Андрія Коцки, Володимира Микити та патріярха цієї плеяди – Йосипа Бокшая.

У березні 1970 року в приміщенні Інституту св. Володимира в Торонто влаштовано вперше виставку “Страсті Христові”, 160 творів Курилика, переважно сіро-чорної гами, над якими автор працював понад шість років. Ці твори так сильно вплинули на родину відомих колекціонерів з Торонто Колянківських, що вони вирішили примістити їх у повному складі в галереї, якої будова незабаром стала реалізуватися під проектом архітектора Радослава Жука.

Будівництво приватної галереї Колянківськиї було закінчено швидко. В кімнатах музею на трьох поверхах було розміщено низку різних картин, скульптур, Чудотворну ікону “Охтирська Богоматір”, постійну патронку музею та вищезгадану колекцію праць В. Курилика, закуплену подружжям Колянківських. Мрія власників галереї стала реальністю. Мистецьку галерею “Страстей Христових” Курилика відвідало чимало людей та поважних особистостей не тільки українського, але й іншомовного походження з країн майже всього світу. Музей активно діє і працює нині.

В цей час у містечку Нігара Фалс будується мистецька галерея в якій експонуються картини провідних художників світу – в тому числі і „Стасті Христові” Василя Курилика.

В 1970 році в Торонто відбулась виставка картин Василя Курилика під назвою „Природа бідна мачуха”, де автор концентрує свою увагу глядача на духовному світі та відношення його до матінки–природи..

В 1970 році спілка художників УРСР запросила художників Канади до України на так званий тоді обмін досвітом, серед запрошених був і Василь Курилик. Група канадських художників відвідали багато міст України де виставляли публічно свої картини на осуд українського глядача. Далі була подорож до Грузії.

„Літературна газета” тоді так писала про виставки канадських художників; „…Канадські художники своїми картинами відкрили в Україні далекий канадський світ, у якому живуть тисячі канадських українців. На осуд глядача вперше було представлено роботи художника Василя Курилика, якого коріння походить зі славного та благодатного на творчість буковинського краю…”

Саме тоді вперше Василь Курилик відвідує буковинську землю, звідки походять його пращури. Митець був вражений красою буковинського краю. Тут у родинному селі Борівці ним було зроблено ряд зарисовок майбутньої серії картин на буковинську тематику. На жаль, він тоді мав обмаль часу перебування у рідному селі. Від’їжджаючи до далекої Канади, Курилик говорив; „Я повернутися сюди знову”.

Але, на жаль, слідуючи його приїзд відбувся аж через довгих шість років. Тоді Василь Курилик уже був надто хворий, але з радістю провів на Буковині шість незабутніх тижнів. Є визначним те, що саме тут у нього з’явилась „Буковинська серія” картин. Ця серія стала для художника етнографічним джерелом вивчення духовного світогляду Буковини та його творчого збагачення. Це перебування художника на буковинські землі було надто важливе для нього самого, адже він багато чув про Буковину від діда та бабусі, які проживали у Борівцях.

Пригадує дружина Джіні: „Я забороняла йому робити таку далеку подорож на Буковину: тоді вже він був надто хворий.
Хоча я сама відчувала, що ця поїздка була надто важливою для його духовного збагачення, його туди тягнуло прямо магнітом. Він мені багато розповідав про чарівну Буковину. І вперто завжди твердив „Я знову повернусь на Буковину, якщо мене навіть понесуть на ношах” – тому я провела його до аеропорту Оттави і він полетів на Буковину…” Повернувшись в Канаду, він потрапляє в лікарню, але продовжує малювати серію картин на буковинську тематику…

3 листопада 1977 році Василя Курилика не стало. Йому доля відсудила лише 50 років.
В нього в планах було ще багато творчих задумів. Планував також зробити велику фреску до отавської православної церкви.

За свою творчість Курилик був нагороджений Орденом Канади.

Курилик присвячує свою мистецьку творчість відображенню особистого відчуття і бачення Канади. Ілюстровані ним ряд книг, які виказують його пристрасну любов до землі та її жителів, до історичної, культурної та релігійної спадщини. Словами та картинами Курилик прославляє життя канадських етнічних громад, часто покликаючись на свої спогади з дитинства і своє буковинське походження.

Художник після себе залишив великий здобуток своїх робіт. Серед цих робіт є видатна серія „Українська піонерія”. Цей твір складається із шести великих полотен. Варто детально зупинитись на цих картинах. Тут відображена ціла епоха історії еміграції українців до Канади.

Перша картина. Перед глядачем відкривається українське, зимове село у синьому нічному світлі, видніється в далині маленька хатина із хатини вийшло мала дівчина, яка босоніж стоїть на холодному снігу. В очах її великий смуток.

Друга картина. Тут зображено емігрантів з України на кораблі, які допливають до берегів Америки. Попереду видно берег, місто, кораблі, над водою чайки. На палубі корабля в буковинських кожухах з клунками та валізами ми бачимо емігрантів.

Третя картина. На картині відображений канадський ліс де викорчовують дерева наші буковинські люди.

Четверта картина. Ми бачимо організаційно-побутове життя українських піонерів. Зліва стоїть традиційне українська хата, колодязь–журавель. На горизонті видніється щойно побудована нова церква.

П’ята картина. Звичайна канадська сурова зима у сільські місцевості де посилились українці. В центрі картини сільський автобус, що збирає діток до школи і везе до міста, а на зустріч йому пара коней, які везуть молодих до шлюбу. Коні заквітчані стічками та квітами.

Шоста картина. Видніється безмежний широкий лан пшениці, який тянеться до небозводу. Це свідчить про сучасний добробут канадських українців. В пшениці стоїть український фермер, який тримає в руці колоски нового урожаю. В далечині видніється великий елеватор.

Ця серія картин сьогодні зберігається в Канадські Національні Галереї.
Художник був спостережливий та чуйний до матінки-природи. Людину у ній сприймає як жорстоку константу, яка нехтує природними дарами.

Ще за п’ятнадцять років до чорнобильської трагедії Василь Курилик попередив нас у своїх картинах про атомний викид. Можливо, саме Боже провидіння спустилось на художника і він у своїх картинах попереджує: „Люди будьте пильні, бо над світом нависла загроза цивілізації…” На жаль, саме у його рідному селі впала полинь Чорнобиля 1989 року.

Коли художник вдруге перебував у рідному селі, то рідня пригадує такий випадок: „Тоді на дворі стояло тепле літо. Василь багато малював у полі сільських пейзажів; раптом до хати, де він тоді мешкав, вбігла маленька дівчинка і крикнула; „Ваш вуйко художник захворів і впав лицем до землі і там лежить” . Тут миттєво вибігли люди з хати і підійшли до лежачого Василя запитавши: „Вам погано, вуйку Василю?”. На що художник з усмішкою відповів; „ Ні, мої рідні, все в порядку. Я просто хочу відчути запах рідної землі. Вона має свій особистий запах. Тут я шукаю свого коріння…”

/Автор – Степан КАРАЧКО (chernovstepan@mail.ru), краєзнавець, м. Чернівці/





ТЕҐИ:
internet Literatur Cafe Анонс Буковина Література Мистецтво Новини Освіта Охорона здоров’я Події Політика Святкове Статті Театр ім. О.Кобилянської Художній музей Чернівці афіша в Україні виставка вшанування пам’яті презентація прес-конференція прес-реліз фестиваль фото